stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

Операція “Баторій”-14

7

Командний пункт генерала Алексійчука за ці три доби наступу переміщувався вже двічі і зараз готувався рухатися далі за наступаючими дивізіями. Нині ж він знаходився в лісі неподалік селища Добрий Дуб.

Денис Анатолієвич до сьогоднішнього ранку був задоволений наступом свого корпусу. В перший же день боїв, одинадцятого жовтня, корпус таранним ударом проломив фронт оборони радянських військ і відкинув від Дніпра війська росіян майже до самого Гомелю. І відразу ж Одинадцята танкова дивізія полковника Гетьмана пішла вперед, не затримуючись, не звертаючи уваги на те, що там відбувається у неї на флангах, перерізала росіянам основні комунікації, які вели зі сходу, з Росії, в Білорусь, під кінець першого дня наступу вийшла до Жлобина і передовим загоном захопила мости через Дніпро та частину міста...

Дихання фронту в лісі відчувалося досить виразно. Попереду і праворуч ще вдосвіта невгамовно клекотіла гарматно-мінометна пальба. Звідкись з радянського тилу, за Сожем, доносився гул бомбардування – ніби десятки кувалд били по землі, і вона то однотонно стогнала, то басовито скрикувала...

Ще цідився світанок, а Алексійчук з оперативною групою доганяв передові танкові і моторизовані частини. Напередодні виїзду до командира корпусу зайшов начальник штабу, підполковник Горобець.

- Денисе Анатолієвичу, – підполковнику слова давалися важко, – коли ми вночі закінчили з планами на сьогодні, прийшло розвідзведення зі штабу армії, я не встиг доповісти тобі про найважливіше...

- Доповідай, Тарасе Павловичу. – Спохмурнів від цих слів командир корпусу. Алексійчук знав, коли вже начальник штабу переходить на “ти”, значить, трапилося щось геть кепське.

- Росіяни нам пастку готують. Армійська розвідка попередила, та й наша доповідає...

- Конкретніше!

- В Могильові радянським командуванням зосереджено дві стрілецькі дивізії і танкова бригада. Армійські розвідники виявили підрозділи 9-ї винищувально-протитанкової бригади. На підході від Крічева ще дві стрілецькі дивізії і, можливо, танкова бригада. І вони націлені прямо нам в тил...

- В штаб армії повідомив?

- Повідомив. Наша інформація співпадає з їхньою.

- Тоді я в дивізію Гетьмана, а ти випрацюй варіанти... можливо, згодяться наші нічні наробки... а поки вони не зосередилися для удару, нам потрібно якомога швидше рвати далі на північ! Швидкість зараз для нас головне, швидкість!

Маленька колона оперативної групи – три всюдихідних “луази”, штабний автобус, пересувна радіостанція і три бронетранспортера з охороною – вже за якусь годину наздогнала перший ешелон Шістдесят п’ятої моторизованої дивізії, якою командував молодий тридцятирічний полковник Тимчук.

...Моторизована дивізія – це три піхотні моторизовані[1] полки. Перший батальйон в кожному полку – механізований[2], бійці посаджені на бронетранспортери, два інших батальйони пересуваються на повноприводних трьохосних вантажівках, але бій ведуть в звичайних для піхоти бойових порядках.

З початку війни піхотні полки і батальйони територіальних дивізії постійно насичувалися озброєнням і бойовою технікою. Полковий артилерійський дивізіон 87,6-мм польових гармат-гаубиць отримав в якості тяги замість звичайних вантажівок 28 гусеничних артилерійських тягачів-транспортерів АТ-Б[3]. В батальйонах міномети калібром 81 міліметр замінялися 120-мм гладкоствольними дульнозарядними мінометами. Полк отримав додатково до артилерійського дивізіону ще батарею з восьми 120-мм нарізних казнозарядних мінометів. В батальйонах вводилися зенітно-кулеметні взводи по шість спарених великокаліберних кулеметних установок. Влітку сорок третього року пересічний піхотний полк мав 24 польові гармати-гаубиці калібром 87,6 мм, батарею – шість одиниць – 57-мм буксированих протитанкових гармат “Стилет-Б”, батарею 57-мм САУ “Стилет-С”, 8 нарізних 120-мм мінометів 2Б16 “Октава-Б[4]”, 18 гладкоствольних 120-мм мінометів в трьох батальйонах, 18 ЗКУ-2 і 6 ЗКУ-4[5], 41 тягач АТ-Б, 49 колісних тягачів “луаз ТПК-4”, 6 легкових всюдиходів “луаз ТПК-2” і 40 вантажівок ДАЗ-353. Це дозволило поставити на колеса артилерію полкову і батальйонну та все тилове господарство полку і батальйонів, але піхотним ротам все ще на маршах доводилося чимчикувала пішки.

Коли Шістдесят п’ята територіальна дивізія переформовувалася в моторизовану до складу цього з’єднання ввели автомобільний полк – 150 колісних бронетранспортерів і 1248 автомобілів різного типу.

І тепер всі частини піхотної дивізії могли пересуватися на марші на колесах. Перші батальйони її піхотних полків отримали бронетранспортери, два інші – вантажівки.

На колеса поставили і весь тил дивізії. Це значно збільшило мобільність з’єднання, але різко зросла вразливість на марші від засобів повітряного ураження. Щоб захиститися від ударів авіації, в її склад ввели зенітно-артилерійський полк, три дивізіони зенітних автоматів: 24 спарених МЗА калібром 20-мм і 48 ліцензійних зенітних автоматів шведської фірми “Бофорс” калібром 40 міліметрів. Для посилення ударної могутності піхотної дивізії самохідний протитанковий дивізіон “Рапіра-С” був доповнений танкосамохідним полком у складі двох танкових батальйонів (62 середніх танки Т-44) з дивізіоном САУ (24 самохідні гаубиці-гармати калібром 114 мм “Таволга-С”). Артилерійський полк так само складався з трьох дивізіонів, тільки змінив 72 буксировані 87,6 мм гармати-гаубиці на 54 114-мм гаубиці-гармати “Таволга-Б[6]”...

З-за горизонту виринув гелікоптер, низько пройшов, покрутився над колоною.

Наш, з розеткою жовто-синьою на боковинах кабіни. Розвідник. Що йому потрібно? Щось або когось шукає. А металева бабка пролетіла ще раз, заклала віраж, описуючи коло і, завихривши дорожній пил, зависла над землею. Ще кілька секунд і гелікоптер хвацько присів на галявинці неподалік від “луазів” оперативної групи. Розвідувальна машина-бабка – гелікоптер і справді був схожий на бабку своєї кулеподібною прозорою кабіною, з тонкою балкою хвостового гвинта. Ця гвинтокрила машина так і називалася – С-360 “Вертуха[7]”. І пілоти були ніби брати-близнюки – руді, в ластовинні, як сороче яйце.

- Товаришу генерал, дозвольте звернутися до полковника Тимчука. – Кинув долоню до шолома пілот. Алексійчук кивнув, дозволяючи. – Товаришу полковник, виявлені кавалерійські частини противника. Від Гаділовичів висувається колона противника. Ймовірно, кавалерійська дивізія, особисто спостерігав не менше двох полків кінноти. Навіть тачанки є! – Посміхнуся веселою білозубою посмішкою, широко, на всі тридцять два зуби, пілот. І сяйво їхнє промені сонця, що сходить, віддзеркалює, ранок похмурий освітлює. – В колоні виявлені танки в ротних колонах і артилерія, не менше дивізіону. Частина танків ще переправляється на поромах через Дніпро. А кавалерія на рисях прямує в напрямі Красниця-Фундамінка. За годину, максимум, півтори можуть вдарити по лівій колоні.

Планшет, що метлявся десь біля землі – останній авіаційний шик! – підчепив веселий пілот рухом руки невловимим, показав, олівцем, як указкою орудуючи, як і куди рухається радянська кіннота.

- От за це спасибі, розвіднику! Попередив вчасно. – Командир дивізії замислився.

Що за кіннота? Ймовірно, резерв командувача 49-ї армії, можливо, 6-а кавалерійська дивізія. Що вони задумали? Рухаються навперейми Шістдесят п’ятій дивізії, явно націлюються вдарити по її тилових підрозділах. Яка у них підтримка? В радянській кавалерійській дивізії є танковий полк – шістдесят танків БТ-7М, є артилерійський полк – 32 дивізійні гармати Ф-22. Ну, ще 18 бронемашин. Навіть коли ця дивізія повністю укомплектована. Слабенько. А воювати дев’яти тисячам вершників без авіаційної підтримки... Так нині не воюють! На що вони сподіваються? Що заскочать нас зненацька?

- А де наш бічний загін?

- Пройшов Надєждіно, товаришу полковник. – Олівець розвідника креслить по целулоїду планшета лінію. – На сьому годину ранку ось тут були...

- Спасибі, льотчику, за точність. – Полковник задумався.

Бічний загін прикриє дивізію від флангового удару. Загін сильний – танковий батальйон, дивізіон самохідок “Таволга-С”, мотопіхотна рота на бронетранспортерах, взвод саперів, – в змозі розбити кавалерійські частини. Потрібно тільки негайно повідомити його командиру про підхід радянської кінноти.

Полковник гостро глянув на карту. Так, вірно пілот визначив, зустріч загону з ворожою кіннотою станеться приблизно через годину-півтори.

- От що, сержанте, – звернувся полковник до пілота гелікоптера, – вилітайте в бічний загін і попередьте, що радянська кіннота попереду. Загону продовжувати рух і бути готовим до зустрічного бою.

- Дозвольте виконувати? – Знову білосніжна посмішка осяяла обличчя юного пілота. А полковник тим часом швидко писав наказ в своїй командирській книжці.

- Виконуйте! – На папір підпис полковника ліг нервово літерами рваними.

В розпорядження командира дивізії генерал Алексійчук не втручався – діяв полковник Тимчук раціонально. Командир корпусу тільки прикинув по своїй карті, що можна зробити.

Переправа передових частин цієї кавалерійської дивізії через Дніпро – аж ніяк не головні сили командування радянського 3-го Білоруського фронту. Це або нерозважлива спроба росіян атакувати Шістдесят п’яту дивізію, або продуманий відволікаючий маневр. Особливо, коли взяти до уваги підхід дивізій росіян зі сходу. І друге припущення, по всьому, найбільш близьке до істини...

І чим більше розмірковував, тим більш визначеним ставав висновок: радянське командування намагається зібрати всі наявні сили і зосередити їх біля Могильова. Там, об’єднавшись з резервами Прибалтійського фронту і тими, що підійдуть з глибини Радянського Союзу, з його центральних військових округів, займуть вигідний для оборони правий берег Дніпра. А для цього вони мають затримати його корпус, вдаривши йому в тил, і випередити наші танки, зайнявши саме місто Могильов, його мости, власне, і райони вздовж правого берега, зручні для переправ.

А ми маємо випередити їх! Маємо захопити Могильов, принаймі, переправи через Дніпро на маршрутах руху дивізій корпусу. І багато чого нині вирішує передовий загін танкової дивізії Гетьмана. Потрібно її нагнати і бути разом з дивізією. Там зараз місце командира корпусу!

Попрощавшись з командиром Шістдесят п’ятої моторизованої дивізії, генерал Алексійчук поквапився вперед.

За дві години прийшло повідомлення від командира Шістдесят п’ятої дивізії, що бічний загін виявив радянську кінноту і, зайнявши зручні позиції, приготувався до бою.

...З пагорбів, на яких розгорнувся загін, було видно гігантський хвіст пилу, який тягнуся за щільними рядами вершників. Командир загону вирішив: спочатку артилерія вдарить по голові і центру ворожої колони, потім танки і мотопіхота на бронетранспортерах обійдуть колону, атакують її з флангів і тилу.

Але план бою довелося змінювати: підоспіли штурмовики і винищувачі. В ревінні моторів вони йшли на бриючому, били бомбами і ракетами, обстрілювали з бортових гармат і кулеметів радянські частини. Маса кіннотників шарпнулася у всі боки, ошалілі коні шарахалися хто куди, стикалися, скидали вершників і мчали світ за очі. Літаки розметали, розмазали по землі кавалерійську колону. Якась частина кінноти спробувала рятуватися втечею. По ній відкрили вогонь артилерійські батареї. Помчали на перехват танки і бронетранспортери. За неповну годину все було скінчено...

Спроба атакувати моторизовану дивізію кіннотою з флангу закінчилася для росіян розгромом.

А корпусу потрібно щодуху рвати далі, далі, далі! До дніпровських переправ!

...Командний пункт командира дивізії знаходився за пару кілометрів від селища на безіменному невеличкому хуторі з п’яти-шести розкиданих по пригіркам необгороджених дворів. Путівець вивів машини командира корпусу і дивізії до глибокого байраку, що заріс дрібноліссям, над яким і височіли оті пригірки. Єдина вуличка хутора зливалася з накатаною дорогою, вона, пірнувши в зелений вир заростів, в бік дороги шосейної, що місцями проглядалася з хутірських пригірків, між дворами в’юнилася.

В заростях байраку були замасковані машини і штабні автобуси, змонтовані на шасі тривісних повноприводних автомобілів. Вхід і вихід з байраку охороняли два бронетранспортери зі спареними кулеметними установками – охорона від повітряного і, при потребі, наземного нападу. В глибині байраку, обабіч на галявинці, – розгорнуто пересувну радіостанцію, прикриту маскувальною сіткою. Там же, розосереджено, штабні автобуси під такими ж маскувальними сітками...

В салоні автобуса гуляв легенький протяг, розносячи ароматний димок сигарети, яку, з дозволу генерала Алексійчука запалив командир дивізії.

- Дивізія готова для подальшого руху, товаришу генерал. – Похмуро сказав Гетьман. – За чотири, максимум п’ять годин ми будемо в Могильові, принаймі мости через Дніпро захопимо...

- Щось я не чую ентузіазму в вашому голосі, полковнику. – Усміхнувся куточком вуст Алексійчук. – З цього я роблю висновок, що Могильов ви брати не хочете.

- Ваша правда, товаришу генерал, не хочу... І коли навіть накажете, брати його не буду!

- Ось як! – Глузливо хмикнув командир корпусу. І вже серйозно глянув. – А чому не будете?

- Товаришу генерал, розвідка повідомила, що безпосередньо в місті знаходяться дві стрілецькі дивізії – 172-а і 110-а, та 26-а танкова бригада. Бригада, між іншим, в боях не була, укомплектована повністю, а це 258 танків Т-34. Та й стрілецькі дивізії танками рясно насичені. Полонені повідомляють, що в складі 172-ї дивізії танковий полк, оснащений БТ-7М, а 110-а отримала 30 танків Т-34 і 10 КВ-1. Тому сил в місті на одну мою дивізію у росіян більше, ніж досить. А ви самі знаєте, в полон москалі, коли силу не відчують, здаються неохоче, тому гратися в війну нам не випадає. Опиратися, а іншої думки бути не може, вони будуть запекло. Доведеться в Могильові цьому бити їх щосили і до кінця. А бій танків в місті... Місто це місто, а Могильов – місто губернське, і в ньому, особливо в центрі, і міцних старих будинків з товстими стінами багато, і підвалів, і всякої іншої можливості, аби боронитися, – була б рішучість! Там мені вони всі танки спалять! Тому я краще Могильов обійду, а всю славу віддам піхоті. Вона підійде за три-п’ять днів...

- Сьогодні вночі до міста перекинули 9-у винищувально-протитанкову артилерійську бригаду. – Доповнив інформацію про сили росіян, зосереджені в місті, командир корпусу. – Тому я також не в захваті від перспективи втратити всі танки і вашої, полковнику, дивізії і обох мотопіхотних дивізій в Могильові.

- То ви згодні зі мною, що потрібно місто обійти? – Зрадів полковник Гетьман. – Я тут вже прикинув з начальником штабу: 402-й танковий полк з 11-м механізованим обходять місто і захоплюють плацдарм на півночі. А 401-й і 403-й танкові полки – з півдня. Але щоб не зав’язнути в вуличних боях і не попалити всі танки, пропоную не замикати кільце оточення остаточно, а залишити прохід. Але вузенький такий, вузесенький. Тоді радянські війська неодмінно почнуть відхід, побоюючись, що ми закриємо і цей прохід. Розгромити ж на марші їхні частини, що відходять – саме для моїх танків робота!

І, розкривши карту, показав, як саме і де українські танки будуть громити дивізії росіян.

За рік війни оперативне мистецтво українських військовиків значно зросло, тому частіше вимагалося не брати міста в лоб, штурмом, а обходити, оточувати, примушувати росіян загрозою оточення самим кидати їх. І, коли радянське командування посилює залогу міста, нічого поганого в цьому немає. Могильов і так нікуди не дінеться: росіяни, що засіли в цьому місті, тепер приречені, а от ті, що відходять на тилові рубежі, ще можуть нам крові попсувати. В самому прямому значенні цього слова.

Алексійчук уважно вислухав пропозиції командира дивізії.

- Що ж, в цьому є раціональне зерно, Андрію Лаврентійовичу, – схвально мовив, коли полковник змовк, – але ми його трошки скоригуємо. Розривати ваше з’єднання не будемо. Тому дивізія робить ривок, обходить Могильов з півночі і переправляється через Дніпро ось тут, на ділянці Колєсище, Костріци, Подгайци, – показав генерал на карті полковника, – південніше ж до Дніпра вийде 100-й полк підполковника Якименка. Допомогу вогнем і піхотою йому надасть Шістдесят п’ята дивізія. А Сто шістдесят п’ята дивізія полковника Дульчика атакуватиме місто зі сходу. Дульчику і мости в Могилеві брати!

Такий варіант дій генерал намітив вчора вночі з начальником штабу корпусу. Рішень було кілька і, обговоривши все по радіо, вирішено було зупинилися на цьому.

І ще одне не слід було залишати поза увагою.

Було заманливо якнайшвидше розв’язатися з Могильовом. Могильов був першим великим містом, яке звільняли в цій операції. Однак Могильов затримував наші війська, давав час іншим радянським дивізіям зайняти оборону в глибині Білорусі і північніше, не дозволяючи замкнути кільце в межиріччі Дніпра і Західної Двіни – в районі так званих “смоленських воріт” – між Оршею і Полоцьком.

Тому коли всю увагу зосередимо на цьому місті, а переслідувати радянські частини, які відходять на захід і північ, будемо в’яло, таким чином можемо зробити послугу росіянам, дамо їм змогу сісти на такий вигідний для оборони рубіж, як Березина і Оршанська височина...

Саме такими словами командир корпусу завершив з полковником Гетьманом обговорення наступних дій його дивізії.

Далі їхали швидко, не зупиняючись. Машини оперативної групи йшли тепер шляхом, яким вчора пройшла, прикриваючи корпус з правого флангу, експериментальна частина – 100-й механізований полк.

Сформований за місяць до наступу, механізований полк був оснащений новою технікою, яка мала пройти випробування справжніми боями. Полк створювали по ще гарячих слідах Білгородської битви, закінчилася вона в серпні і організація полку враховувала всі ті зміни, які сталися в військовій практиці за останній час. Алексійчук пильно слідкував за кожним кроком цієї частини – в організації полку, оснащенні підрозділів різноманітною технікою, способах застосування були враховані і його теоретичні наробки. Командир полку був його висуванцем, молодий, здібний, за рік війни пройшов шлях від командира роти до командира танкового полку в мотопіхотній дивізії, якою командував тоді ще полковник Алексійчук.

Полк був піхотним, але максимально рухомим – весь, до останнього солдата на колесах і гусеницях. Ця експериментальна частина мала достатню кількість засобів для боротьби не тільки з однією піхотою, але й з танками противника. Тому, отримавши ввечері повідомлення про контратаки росіян з застосуванням важких танків, не стурбувався і не відмінив наказу: Одинадцятій танковій дивізії Гетьмана і Сто шістдесят п’ятій моторизованій полковника Дульчика рухатися, як і рухалися, на північ, до Могильова.

Не піддався й спокусі повернути праворуч, в тил 100-у полку один з мотопіхотних полків Сто шістдесят п’ятої дивізії і зайняти оборону на березі Рєсти. Не став плутати плани командиру дивізії, його увагу роздвоювати. Але резерв, який ще залишався у командира корпусу, – дивізіон самохідних протитанкових установок “Рапіра-С” разом з мінно-саперною ротою, – висунув на загрозливий напрям, наказавши стати позаду 100-го полку і, у випадку чого, вступити в бій.

Відчуття підказувало Алексійчуку, що спроби радянського командування спинити його корпус і втягнути рухомі війська в затяжні бої з контратакуючими частинами, закінчаться нічим. Але чуття чуттям, а береженого Бог береже. Тим більше, що судячи по діям росіян, в бої вони вступали з оглядкою, побоюючись зав’язнути і бути обійденим з тилу. Атакували так, аби відразу вийти з бою.

Дивлячись на дорогу, якою вчора пройшов полк, можна було перевірити вчорашні донесення підполковника Якименка. Чим далі на північ їхала колона, тим більше розбитих радянських машин – “зісів”, “газиків”, “ярославців” – трапляється їм на шляху. Око вже звикло і до зупинених в своєму русі ворожих танків, спалених, покалічених, розбитих, схожих на гори металевого брухту.

Минули розбитий міст, переїхали по річищу ручай, видершись на береговий схил, розкришений гусеницями. Потім доїхали до перехрестя з польовою дорогою, якою вчора на схід рухалися російські тили. Командир полку повідомляв – більше двохсот п’ятдесяти автомобілів. Так ця колона і залишилася стояти на два з лишком кілометри вздовж всього путівця – і до перехрестя, і після нього.

Танковий батальйон вийшов розгорнутим строєм і вдарив разом по всій колоні. Вантажівки і легковики, штабні автобуси і автоцистерни – все згоріло, було покручене, спотворене вогнем. Колона була досить довгою, на перехресті ж наші танки розчистили прохід, розкидавши в боки спалені машини.

За перехрестям, з гірки видно було далеко внизу танкову колону росіян. За повідомленням підполковника Якименка, назустріч нашим танкам рухався важкий танковий полк прориву – двадцять одна машина, нові важкі танки з литою баштою КВ-85. Повітряна розвідка повідомила вчасно, взвод наших важких танків “Боксер” встиг зайняти позицію на гірці, випередивши росіян, – їх розстріляли з максимальної відстані, ледь радянські танки вилазили з-за горизонту, калібр гармат “Боксерів” дозволяв це зробити.

Їхали до підбитих танків довго, кілометра два з лишнім. Першими стояли – купно, один побіля одного – три КВ. Башта одного “Клима” була знесена пострілом і валялася віддалік, метрів за п’ятнадцять, як загублений капелюх сільського п’янички. Коли наблизилися, видно було, що в башту влучили два снаряди – один, очевидно, зірвав башту з погону, а другий снаряд відкинув її геть. Закупоривши колоні шлях вперед, так само, з гірки, підстрелили три кінцевих машини. І колона стала!

В боки ходу важким танкам не було – болото! А потім дві роти українських танків Т-10 зайшли збоку і через болото, знову ж, не входячи в зону дії гармат радянських танків, вогнем в борти знищили решту танкової колони росіян...

Якименко, зустрівши командира корпусу, доповів, що полк готовий продовжувати наступ.

“Ось вони, молоді командири полків. Скільки йому, тридцять... двадцять вісім? – Він забув якого року народження Якименко і подумки додав зайвих три роки. – Війна людей висуває швидко. Багатообіцяючий... Добре, коли б довоював і нічого з ним не сталося...”

- Це добре, підполковнику, що ви готові наступати далі, але життя вносить в наші плани корективи... – Алексійчук з задоволенням дивився на молодого командира полку. – Наступ не відміняється, але напрям ваших дій буде інший...




[1] Моторизований полк – в термінах 30-х, першої половини 40-х років під моторизацією прийнято розуміти використання моторів (двигунів) як засобу транспорту (використання різного роду машин). Моторизовані частини, зокрема, моторизований полк, – це такі частини військ, які перевозяться (здійснюють марші) на автомашинах до місця бою, а сам бій ведуть в звичайних строях.

[2] Механізований полк (батальйон) – в термінах 30-х, першої половини 40-х років, механізація полягає в використанні мотора (двигуна) в бойових машинах, до яких відносяться всі машини, що безпосередньо приймають участь в бою, наприклад, танки, танкетки, бронеавтомобілі. Механізовані частини ведуть бій з тих же машин, на який пересуваються до місця бою.

[3] АТ-Б – артилерійський тягач броньований. Маса в спорядженому стані без вантажу – 5600 кг, вантажопідйомність платформи – 1600 кг, маса причепу (з перевантаженням) – 4000 (5100) кг, екіпаж (місць в кабіні) – 3, розрахунок (місць в кузові для сидіння) – 6, середній питомий тиск на ґрунт з вантажем на платформі – 0,44 кг/кв.см., двигун – дизельний, потужність – 135 к.с., швидкість з навантаженням – 51 км/год., запас ходу по шосе з причепом – 360 км.

[4] “Октава-Б” – 120-мм нарізний казнозарядний міномет, Б – буксирований. Маса – 600 кг, довжина ствола – 2900 мм (24,2 клб), кут підвищення – +45-80, скорострільність – 8-10 п/хв., початкова швидкість снаряду – 109-340 м/с, прицільна дальність – 7800-8800 м, максимальна дальність –12800 м, міномет міг вести вогонь всіма типами 120-мм мін (маса – 16,1 кг) і спеціальними снарядами з готовими нарізами масою 23,3 кг, Існував самохідний варіант міномета 2С9 “Октава-С”.

[5] ЗКУ-2 і ЗКУ-4 – зенітні кулеметні установки калібром 13,2 мм по 2 і 4 відповідно великокаліберних кулемети. Могли вести вогонь під час транспортування за тягачем (у виключних випадках).

[6] “Бузок” – гаубиці-гармати калібром 114 мм. Вага в бойовому положенні – 3050 кг, довжина в похідному положенні – 5,4 м, ширина – 1,9 м, висота –1,6 м, довжина ствола – 4788 мм/42 клб, лафет – тристанинний, скорострільність – 7-8 пострілів на хвилину, прицільна дальність – 15300 м, боєкомплект – 50 пострілів. Випускалися в буксированому “Бузок-Б” і самохідному “Бузок-С” варіантах. Самохідний варіант встановлювався в нерухомій рубці на шасі танку Т-36 з переднім розташування МТВ.

[7] Вертуха – бабка.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 23rd, 2017 04:46 pm
Powered by Dreamwidth Studios