stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

Операція “Баторій”-12

...Світанок другого дня наступу Даниленко зустрів в сосновому лісі на проміжному командному пункті армії. В повітрі стояв густий запах смоли, він ішов від побитих, обрубаних і розщеплених осколками снарядів сосон. Ще минулого ранку розташовувався тут спостережний пункт радянської 50-ї армії. Приїхавши сюди вночі, він заснув мертвим сном і проспав чотири години в одному з бліндажів, відведених під житло. Цей КП належало вже сьогодні міняти, кваплячись за військами, які продовжували наступати.


Настрій у нього був чудовий, оскільки день починався з добрих новин.
Ще вночі начальник штабу отримав повідомлення, що один з передових загонів Тридцять четвертого армійського корпусу вийшов до річки Брагінки, з ходу форсував її і захопив на західному березі плацдарм. Бо вчора ввечері і командир корпусу генерал-майор Тимощук, і командир Сто тридцять четвертої моторизованої дивізії полковник Стаєцький пообіцяли, що до ранку зроблять це. А для командира немає нічого ліпшого, коли дізнаєшся, що підлеглий виконав дану тобі обіцянку.
Начальник штабу армії також перебував у доброму гуморі: наступ йшов навіть з деяким випередженням плану, вийти до цієї річечки мали тільки в кінці другого дня наступу.
Нашвидку поснідавши, Даниленко пройшов у бліндаж начальника штабу, уточнити обстановку на ранок. Доповідаючи, генерал Стеценко зауважив, що в обстановці є неясності. І показав на карті: між Дніпром, Пісочинкою і Брагінкою, які лежали на шляху армії до Рєчиці, росіяни на одних напрямках відступали, на інших затято боронилися. І позаду наших частин, що рвонули вперед з плацдарму, утворилася мішанина з наших і ворожих військ. І це, на думку начальника штабу армії, до добра не приведе.
- Що ж, – сказав Даниленко, – ця плутанина свідчить, що наступ набирає хід, Кіндрате Охрімовичу. Але в мене є до вас питання: ви цієї ночі спали? Он, очі у вас червоні...
- Не встиг, товаришу командувач. – Знітившись, признався начальник штабу. – Двадцять сьома дивізія передовим загоном вийшла до Брагіна і ще вчора з’єдналася з Тридцять четвертим корпусом, а головні сили все ще топталися біля Прип’яті. Довелося вживати заходів і поки виправили становище – на восьму годину вийшли до межиріччя Пісочнинки і Брагінки суцільним фронтом – а з ранку я намітив виїхати на новий командний пункт...
- Ось і погано, що суцільним фронтом! – Спересердя аж стукнув кулаком об долоню Даниленко. – Чому полковник Десницький копається зрозуміло, – тому, що проміжків не шукає! Витягнув полки в одну лінію і пре грудьми вперед! А в росіян немає перед ним суцільного фронту, вони тільки імітують його перехресним вогнем, про суцільний фронт уяву створити намагаються. А він і повірив! Чому він проміжки не шукає? Знайшов – і двинув туди. Знайшов – і двинув! Пройшов вперед, швидко згорнувся в похідні колони, порожній простір подолав, зустрів опір – знову розвернувся для бою... Йому ж заступника дали, з достатнім досвідом наступальних боїв. Чим там в Двадцять сьомій дивізії Голубченко займається?
- Підполковник очолив передовий загін. – Пояснив Стеценко. – Він вже за Брагінку стрибнув.
- Добре, цим я сам займуся. А вам, Кіндрате Охрімовичу, наказ: чотири години поспати!
- З вашого дозволу, товаришу командувач, я все-таки виїду на новий КП, перевірю зв’язок, а вже потім буду відпочивати. З собою візьму майора Іллєнка...
- Ні, в такому разі візьміть начальника оперативного відділу, а майор нехай під моїм началом побуде. В разі чого, там потрібно буде приймати самостійні рішення, а ініціативи у нього... І я накажу Гончарному, щоб прослідкував, як ви відпочиватимете. На вечір ви маєте бути свіжий, як огірочок.
У Стеценка брови здивовано полізли вгору.
- Є одна думка, відносно мостів у Рєчиці. – Відповів на здивований погляд начальника штабу командувач армії. – Начальник інженерних військ фронту підкинув.
Стеценко зрозумів, що більше командувач нічого суттєвого не скаже і від своїх справ перейшов до сусідніх армій. Сусід праворуч – П’ята армія – веде бій за Лоєв, але противник перед ним стоїть, як вкопаний. Сусід ліворуч – Дев’ятнадцята армія Поліського фронту – проводить розвідку боєм. Поки – без успіху. Даниленко посміхнувся і сказав, що успіх на цьому етапі там і не передбачався. А оскільки головний удар наносить Вісімнадцята армія, то у сусідів успіх з’явиться, коли рухома група армії вийде на оперативний простір, тобто, коли буде взято Рєчицю. І запитав, як справи з рухомою групою.
Стеценко, який ніколи не згаяв нагоди зауважити, що про певні речі йому зайве нагадувати, відповів, що підготовка закінчена і тепер все залежить від того, коли і як будуть захоплені мости через Дніпро. В разі, коли, ми застрягнемо перед Рєчицею, росіяни їх неодмінно встигнуть висадити в повітря і тоді доведеться наводити понтонні мости, а це затримає вихід корпуса Алексійчука годин на дванадцять. А мости візьмемо цілими і неушкодженими, коли не будемо тупцювати перед Рєчицею, – повторив ще раз.
“Коли затримаємося вийти до цього міста згідно плану, росіяни зрозуміють, що їм загрожує, і тоді мости точно – тю-тю!” – подумки погодився зі своїм начальником штабу Даниленко. За твоїм же власним планом, який затверджений в Генеральному Штабі, Рєчицу належить взяти, попри на всі труднощі, на третю добу наступу – це крайній термін. І, не зважаючи на всі складнощі і труднощі та можливі затримки – бо повітряна розвідка повідомляє про підхід резервів противника з глибини, така можливість залишається цілком реальною. Якщо не дозволимо спихнути себе з плацдармів, переберемося через ці річечки і підійдемо на протязі цієї доби до Дніпра головними силами, або навіть сильними передовими загонами дивізій першого ешелону, завтра до вечора можемо вже бути в Рєчиці... А можемо й не бути... Ні, має таки рацію полковник Григоренко, потрібно висаджувати штурмові батальйони на ті мости...
- Все, я вас більше не затримую, Кіндрате Охрімовичу. – Похопився Даниленко. – На сьогоднішній вечір ви мені потрібні будете відпочилий і зі свіжими силами. Як скоро ви будете на новому місці?
- Через п’ятдесят, максимум, коли щось затримає, п’ятдесят п’ять хвилин буду там.
- Зателефонуйте, як прибудете. Як прибудете на новий КП, начальник оперативного відділу нехай займається рухомою групою. А поки я попрацюю з начальником артилерії. – Стеценко кивнув. Начальник штабу армії так і думав, що командувач буде займатися артилерійським забезпеченням плацдармів.
- За сьогоднішній день наведемо переправи через Брагінку. – Впевнено сказав генерал Стеценко. – Коли за день ще плацдарми захопимо, створимо загрозу форсування цієї річки на широкому фронті, тоді росіянам доведеться затикати дірки. Можливо, затримають в одному місці, можливо, в іншому, проте зупинити Тридцять четвертий корпус Тимощука і Двадцять перший Сагайдака сил в них вже не вистачить. Але для надійності, потрібно прикрити плацдарми авіацією.
- З цим згоден. Головна задача авіаторам на весь сьогоднішній день – захист плацдармів. Коли будуть діяти так, як вчора – ніякий біс нас з плацдармів не зіпхне. – Сказав Даниленко, прощаючись з генералом Стеценком. – Я узгоджу це питання з командуванням фронту.
...Командувач Сіверського фронту генерал-лейтенант Герасименко результатом першого дня був задоволений. Почавши восьмого жовтня наступ, війська фронту просувалися в цілому успішно.
Другий день наступу. Коли глянути на карту, важко зрозуміти, де лінія фронту. Власне, цієї лінії і немає. Все перемішано. Далеко вперед простяглися червоні стріли, а між ними затиснуті сині круги, овали, напівдуги, обведені жирними червоними лініями. Це блоковані осередки опору противника.
А ось на карті прокреслено складний шлях з’єднань, які рушили на північ, а потім повернули на північний схід. Армія Даниленка, яка завдавала головного удару, роздробила фронт росіян на Лоєвському плацдармі і зараз, ізолювавши угрупування радянських військ в межиріччі Дніпра і Прип’яті, дивізії другого ешелону армії добивають його остаточно.
Правда, Даниленко скаржиться на свого сусіда, що застряг під Лоєвим.
Але події під Лоєвим – першим досить крупним містом на шляху ударного угрупування Сіверського фронту – засмучували не тільки командувача Вісімнадцятої армії, але й командування фронту: наступ там загальмувався, далася взнаки і сила укріплень міста, і сили противника, і слабкість П’ятої армії фронту. Тому командувач фронту генерал-лейтенант Герасименко наказав генералу Даниленку повернути частину сил Тридцять четвертого армійського корпусу на північ в обхід Лоєва, а на П’яту армію під командуванням генерал-майора Петрука поклав завдання оточення міста з наступним просуванням до Дніпра.
Події ж на лівому крилі фронту розвивалися, радуючи Василя Пилиповича: Вісімнадцята армія генерал-майора Даниленка успішно розвивала наступ в бік Рєчиці. Командувач фронту ще вночі поцікавився у Даниленка про обстановку і Степан Архипович поквапився повідомити ще одну хорошу новину.
- Ті, хто першим стрибає через річку, – сказав командувач Вісімнадцятої армії в телефонній розмові з Герасименком, – завжди стрибають порожнем, без важкого озброєння і значної кількості боєприпасів. І зараз все у нас і у росіян залежить від виграшу часу. Встигнемо підкинути на плацдарм все, що потрібно, зуміємо підтримати вогнем – утримаються, не зможемо впоратися – росіяни спихнуть передові групи у річку. Прошу дати вказівку командувачу Першої повітряної армії про підтримку штурмовиками.
- Почекайте. – Герасименко поклав трубку і чути було, що говорив по другому телефону.
- Генерал Даниленко? – Знову взяв слухавку командувач фронту. – Командувачі Першої і Третьої повітряних армій отримали наказ взяти плацдарм під захист штурмовиків і винищувачів. Два бомбардувальних корпуси будуть сьогодні працювати тільки по вашим заявкам. Але тут є одна ідея...
...Настає дев’яте жовтня. Десанти, сформовані з особового складу Сто шістдесят п’ятої інженерно-штурмової бригади – в кожному по триста бійців – починають тренування по посадці і висадці з гелікоптерів. Тренування тривають до полудня, коли стає очевидним, що передові загони армійських корпусів успішно форсують річки Пісочинка і Брагінка і швидко просуваються до Дніпра. Після сімнадцятої години прийшов наказ вантажитися в гвинтокрили. Сапери-штурмовики озброєні легкими кулеметами, штурмовими карабінами, гранатами, ножами. Взяли з собою досить вибухівки і просто в ящиках, і спеціальні підривні заряди – мало що може трапиться... Кожному бійцю вручена схема, де відмічені об’єкти для захвата і шляхи підходу до них. Налагоджений і радіозв’язок – кожне відділення має свою радіостанцію. Командує загоном заступник начальника розвідки армії підполковник Кобзар Іван Миколайович.
Нарешті – зліт! До межі завантажені бійцями, озброєнням, боєприпасами транспортні гелікоптери в супроводі гвинтокрилів вогневої підтримки поплили над лісом, рікою, селами Лівобережжя. Десантники припали до ілюмінаторів: ріка, ліс, стрічки доріг, пожежі, які догорають, – росіяни спалювали за собою все, що могли. Тактики випаленої землі дотримувалися геть усі агресори, які приходили на землю України, у всі часи, будь-то загарбники із заходу, чи поневолювачі зі сходу.
Перетнули лінію фронту.
Там, внизу, йдуть бої, а до цілі – більше ста кілометрів, тридцять вісім хвилин лету.
Попереду колони гелікоптерів йдуть два полки штурмовиків – вони будуть обробляти майданчики приземлення. Над колоною ходять змійкою винищувачі – “Беркути” прикривають гелікоптери від удару радянських “яків” і “ЛаГГ-5”, попереду – ескадрилья швидкісних “грифонів”. Вони будуть розчищати повітряний простір над об’єктами десантування. Коли до цілі залишається менше п’ятнадцяти хвилин лету, колону зі свистом обходять бомбардувальники – вони скинуть бомбовий вантаж на виявлені зенітні батареї, казарми та інші об’єкти противника, які можуть завдати втрат десанту.
Перший загін йде на залізничний міст, другий – на автомобільний. Ось колона перетнула стрічку Дніпра, яка блиснула золотом сонця, що заходить. На Рєчицю гелікоптери заходять зі сходу – місто на західному березі, йти над населеним пунктом на мости недоцільно – можуть збити зенітки, яких чимало в місті. За тридцять кілометрів від міста гелікоптери відвертають на схід і перешиковуються в дві колони.
- Товаришу полковник, ми виходимо на ціль! – Доповідає по радіо командир загону Григоренку.
Петро Григорович кивнув і припав до ілюмінатора. Місто на правому березі Дніпра виднілося у вечірньому серпанку позолочене заходом сонця, – сліпий блиск його віддзеркалювали незчисленні вікна. Місто Рєчиця ні про що не відало...
Розвернулася ліва колона і пішла на автомобільний міст. Там  вже працювали штурмовики, вибиваючи обслугу зенітних батарей, по півдюжини малокаліберних автоматів прикривали міст з обох кінців його. Ще вибухають серед окопів снаряди авіаційних гармат, а гелікоптери вже йдуть на посадку.
В ілюмінатор полковник Григоренко бачить, як біжать з укриттів до зеніток солдати. Зараз головне – ошелешити раптовістю і рішучістю, щоб зрозуміли відразу: опір даремний. Колеса гелікоптерів торкаються болотистого лугу, ковзнули назад в пазах двері, десантники – по п’ятнадцять бійців в кожній машині – в три секунди покидають вантажну кабіну, зістрибують на землю. Борттехнік звільнює замки контейнерів і від пілонів відділяються вантажні сигари, в них боєприпаси і важке озброєння десанту. Висадка займає менше чверті хвилини і відразу ж гелікоптер здіймається вгору, звільняючи місце побратиму.
- До мосту! Живо! – Тріщать гвинтівкові постріли і черги штурмових карабінів у відповідь. Невже буде бій? Але стрілянина на цьому припиняється, і Григоренко зітхає полегшено. Охорона мосту розбіглася, солдати-зенітники схоплені і зараз їх конвоюють в їхню ж землянку-казарму поблизу мосту.
Штурмовики займають окопи піхотного прикриття і зенітної батареї, перевіряють справність зенітних автоматів, переводячи стволи в горизонтальне положення – для стрільби по наземній цілі, сапери групи розмінування відразу ж кидаються до мосту – коли він замінований, то негайно знешкодити заряди. Але вони приємно здивовані: міст до вибуху не підготовлений, зарядів вибухівки ні в опорах мосту, ні на його прольотах не знайдено! Це кричуща безпечність з боку росіян.
Коли міст повністю опинився в руках десантників, Григоренко зітхає з полегкістю...
Так само швидко до рук десанту переходить і залізничний міст. Тут десантникам нечувано поталанило – під час штурмовки через міст йшов ешелон з танками. Двадцять одна вантажна платформа – з тилу до фронту, затикати пролом в обороні, перекидали важкий танковий полк прориву. Штурмовики розбили паровоз і ешелон застиг на лівому березі Дніпра. Праворуч-ліворуч – болото, ні вперед, ні назад ходу немає. І тут на високий насип десантуються з “літаючих вітряків” бійці штурмового загону! Розбитий авіацією паровоз скинули з насипу направленими вибухами, змайстрували зі шпал естакаду і ось вже в руках десантників два десятки важких танків КВ-85! Три танки поставили уступом на східному кінці мосту, дві трійки – на західному, там вже починалося місто і можна було щохвилини чекати атаки противника.
Всю ніч палили ракети, освітлюючи передпілля, але атаки так і не дочекалися...
...Шалені атаки на мости почалися ще до світанку...
Та недовго шаленів ворог.
На світанку одинадцятого жовтня до міста підішли танки та бронетранспортери Тридцять четвертого армійського корпусу Вісімнадцятої армії генерала Даниленка.

From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 23rd, 2017 04:47 pm
Powered by Dreamwidth Studios