stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

Операція “Баторій”-4

2

...Прикритий дерном пісок брустверів на боці противника світлів плішинами на бурому прибережному пригорбку – дерен висох і трава втратила свою зелень. З початку війни стрілецька дивізія росіян захопила на нашому березі Прип’яті чималий плацдарм і проти нього тут встав в оборону піхотний полк нашої територіальної дивізії. За рік оборона і наша, і ворожа, облаштувалася, встоялася, утряслася і на стороннього спостерігача справила б враження природності і стабільності.

Звідси добре проглядалися радянські позиції, які розташувалися на горбкуватому узліссі, за ними в кілометрі рівнина спускалася до самого берега Прип’яті. Але дві доби тому оборону батальйону розтягли – якийсь полк дивізії вивели в тил для поповнення чи переформування – і рівновага протистояння враз порушилася. І те, що з цих ворожих, вже майже рік розташованих на нашому березі річки, позицій також проглядається нова лінія нашої оборони, не радувало, але й не хвилювало: прийде час і все прийде в норму, а вогонь скрізь може дістати.

За низькими хмарами зависло сонце, готуючись пірнути за горизонт, – їхні краї віддавали в жовтизну і рожевість. Померхла трава схилилася назустріч нашим траншеям – подув рівний і несильний північно-східний вітер. Пригорбок спадисто спускався до заболоченої лощини. Майже по самій її кромці йшли окопи передової охорони росіян – добре замасковані, одначе мілкі – в них виступала вода і москалі в них ходили пригінці. Далі тягнувся купинястий луг з пучками бурих трав, коричнево-туманний чагарник, потім знову купинястий луг. А ще далі звивалися траншеї переднього краю з буграми дзотів і щілинками ходів сполучення, а вже за горбистим берегом – Прип’ять. Ріка текла вздовж передової, то наближаючись метрів на триста-чотириста, то віддаляючись на кілометр-півтора. На тому боці ночами гули невидимі з нашого берега машини, які підвозили все, що потрібно було військам на передовому плацдармі з ближніх тилів.

Над переднім краєм – тиша осіннього дня. Але луг залишався таким же самим соковито-зеленим, можливо по контрасту з чорними вирвами від снарядів і мін на нічийній смузі і там, де проходили траншеї.

- Товаришу капітан, по моєму, вони зранку відходять в другі траншеї. – Висловив здогад командир сьомої роти лейтенант Зайченко. – А там у них і несправжні є. Я примітив.

- Примітив? Яким чином? – Командир третього батальйону капітан Сташенко підняв бінокль.

- А там, де справжні, вони маскування обновлюють часто, а на хибних – ліньки, воно жовтіше...

Дійсно, перед узліссям висохле листя маскування помітно виділялося, тягнулося, петляло жовтіючим валом. Комбат задумливо сперся підборіддям на бінокль.

- А як би це перевірити? –Обернувся він до командира роти.

- Перевіряли. Вчора хлопці з передової охорони підбиралися майже до самих окопів. Кажуть, нікого там немає, жодного звуку не чути... Пусті...

- Не факт... Не факт... – Капітан гостро глянув на ротного. – А запалювальні набої в тебе є?

- Можна принести з пункту бойового живлення.

- А ну пошли за ними. – Наказав Сташенко, ще не впевнений, що його задум справдиться.

Коли посланий боєць повернувся, швиденько спорядили запалювальними ланку стрічки.

- Надіньте, товаришу капітан. – Простягнув його свого шолома лейтенант, коли комбат піднявся було на сходинку.

Перша черга легкого кулемета не досягла мети. Капітан збільшив приціл і натиснув спусковий гачок. Вгледівся. Влучив чи ні звідси не розгледіти, а те, чого очікував, також не з’явилося... Дав ще одну чергу... Сташенко вже прибрав кулемет з брустверу, коли спостерігач, який слідкував за російськими траншеями, радісно щось вигукнув. Над рудим валом затемнів, закучерявився димок, зблиснув язичок полум’я і, роздмуханий вітром-низовиком, поповз, як по пороховому шнуру далі.

А потім трапилося те, чого ніхто в наших траншеях не очікував.

Листя, яке ймовірно маскувало кулеметне гніздо, раптом спалахнуло і, забувши про іншу небезпеку, обслуга кулемета вискочила з окопу. Збоку двічі ляснули постріли, один з росіян змахнув незграбно руками і впав долілиць, і другий кацап було спіткнувся, але за мить підхопився і стрибаючи по відкритому міжтраншейному простору довгими стрибками, як заєць, скочив в другу траншею.

В стрічці кулемета ще залишалися набої і капітан повів вогонь короткими чергами. В свою чергу, росіяни не забарилися з відповіддю, прикрили свою першу траншею вогнем з глибини. Помітивши переполох в окопах противника, відкрили вогонь чергові кулемети роти... Москалі відповіли, потім підключилися батальйонні міномети і з одного, і з іншого боку. Куди й подівалася тиша цього осіннього вечора...

Коли за півгодини гармидер стих і все попереду знову заціпеніло, затаїлося, капітан, побачивши збентежене, майже ображене обличчя Зайченка, засміявся:

- А казав – оманливі... Начинка-то справжньою виявилася! – І підморгнув задоволено.

Однак начальник штаб батальйону старший лейтенант Ямпольський, коли Сташенко розповів про причину шуму на передовій, стривожився.

- Ось це мені й не подобається. – Діловито зауважив він на слова комбата. І пояснив своє невдоволення. – Вчора вони були пустими, це точно... Полкова розвідка минулої ночі нічого там не виявила...

- Мені теж не подобається. – Погодився комбат. – Виходить, супостат підтягнув до передової лінії якісь нові підрозділи. Для чого? Потрібно доповісти в штаб полку... І самим вжити запобіжних заходів...

Підстави для занепокоєння у комбата були. Полк займав оборону на ділянці завдовжки більш, як сім кілометрів. В першому ешелоні були два піхотних батальйони – по кілометру траншей на роту. А на плацдармі засіла повнокровна стрілецька дивізія “червоних”. Правда, ще один батальйон полку займав оборону в другому ешелоні за два з половиною кілометри від передової, але сподіватися можна було тільки на вогневу перевагу українців: 134 полк і один батальйон 135 полку підтримували більше двохсот артилерійських стволів калібром 87,6 міліметра – дивізійний артполк і окрема артилерійська бригада.

Батальйон зайняв позиції на передовій тиждень тому, після тижневого відпочинку в другому ешелоні – командування суворо дотримувалося статутних вимог: два тижні на передовій, тиждень в тилу. І зміни, які відбулися за час їхнього перебування в другому ешелоні, потрібно було обдумати і знайти причину. До того ж, старий начштабу батальйону ще перед виходом на відпочинок був відкликаний і зараз прийняв командування батальйоном у новосформованій дивізії, яку, за чутками, мали відправити на південь, де ще з літа йшли безперервні бої. А новий начальник штабу батальйону ще недавно командував сьомою ротою, в якій сьогодні надвечір побував комбат і виявив істотні зміни у супостата. Щоправда, капітан Сташенко обдумав ці зміни в обстановці на передовій і вжив відповідних заходів. Він обговорив з командиром сусіднього батальйону отой гармидер – стики завжди потрібно контролювати особливо.

Коли б начальник штабу батальйону залишався старий, можна було б просто повідомленням про вжиті заходи обмежитися, але старший лейтенант був зовсім зеленим, а капітан був не тільки командиром батальйону, він Статутом Бойовим зобов’язаний ще й вихователем для підлеглих бути.

- Отож, Іване Григоровичу, яких заходів ми маємо вжити? – Зазвичай командирське навчання проводилося на сон грядущий. – Тільки спочатку скажи мені, для чого той кулеметик росіяни там встановили? Для того, щоб від нас відбиватися чи для того, щоб нас трішечки відлупцювати?

- Ну, точно не для того, щоб від нас... – Ямпольський розгорнув нещодавно закінчену схему нового району оборони батальйону, якою, до речі, дуже пишався. – Атакувати росіян з траншей сьомої роти ніхто не буде, москалі і самі не дурні, і нас дурнями не вважають. Тільки ж і вони наносити по сьомій роті свій удар тут також не будуть. Навіть, коли ввірвуться в траншеї з флангів, їм це нічого не дасть. Позиції в долинці, з більш високих місць вдарять наші кулемети, і зайняті траншеї не врятують – вогонь дістане зверху. Коли тут і атакувати, то атакувати стик з другим батальйоном. Хоча ще нічого не відомо, противник може вдарити по всьому фронту батальйону, а то й полку.

- Що ж, логічно. Але вони вже вдаряли, ще рік тому і нічого доброго не вийшло з тих ударів. – Капітан з задоволенням роздивлявся дбайливо, з старанністю і любов’ю накреслену схему. – Тому про атаку батальйону чи полку поки що говорити не будемо. Більш ймовірним була б розвідка боєм. Так?

- Схоже, що так. – Погодився начштабу. – Схоже, кулемет цей в разі проведення розвідки боєм поставлений москалями прикрити відхід у свої траншеї, щоб ми на їхніх плечах до них туди не ввірвалися.

- Тому про наші міркування повідом у штаб полку, а з сусідом праворуч я про це вже погомонів...

...За трьома накатами бліндажа, в землі, передова майже не прослуховувалася. І в сирій теплуватій темноті думалося особливо тривожно. За накатами шурхотіли миші, по-домашньому і якось весело. Зрідка, коли десь вибухав снаряд, до шурхотіння додавався шерех – обсипалася підсохла земля. Капітан пововтузився, влаштовуючись зручніше, попустив ремінь на дві дірочки – з того часу, як батальйон розтягнули, спали не роздягаючись, – і навіть став похропувати, коли відразу, обвалом, на оборону батальйону посипалися міни. В перші секунди пробудження, напівсонному, йому здалося, що загуркотіли під високим склепінням училищної казарми підбори курсантів і котки станкових кулеметів: йому наснилося на залишку ночі рідне Одеське піхотне училище. Ще напівсонний, та вже на ногах, затягуючи ремінь і зсовуючи кобуру з живота назад за спину, капітан знав, що сипалися міни – вони по-особливому, противно вили і вибухали нібито поверхнево, без глибинного снарядного тремтіння.

Ось неподалік вибухнув вже снаряд – земля здригнулася, забрязкотіли на столі алюмінієві кружки та казанок з залишками чаю. Капітан відзначив про себе, що противник водить артилерію. Та смутна тривога, яка гризла з вечора, зміцніла, а сам він ніби-то роздвоївся.

“Ну, ось... почалося. Почалося.” – це була найперша думка.

Сташенко побачив свого зв’язкового, що німотно розкривав рота, а що саме він кричав, годі було почути – пролунав новий оглушливий вибух зовсім неподалік і вибухова хвиля зірвала брезентову запону, яка заміняла двері. Близько заторохтіли-закашляли, ніби захлинаючись цим кашлем зенітні автомати – згори напливав дзвенячий гул моторів. Капітан схопив пістолет-кулемет і вискочив назовні. Зверху падали грудки землі, а в проміжках диму, що нависав над бруствером, мигнув силует літака, який виходив з піке.

Поступово, хоча ця поступовість і зайняла всього секунди, Сташенко взяв себе в руки. Після думки про початок ворожого наступу, прийшла впевненість в тому, що москалі не можуть так довго і так бездарно стояти на місці, коли на півдні наші війська вийшли до берегів Дону. Противник повинен був помітити, що тут ми знімаємо з передової частини і відводимо їх в тил. А потім – куди їх? І дурневі зрозуміло, на південь. Там зараз головне. Противник не може не помітити, що оборона батальйону розтяглася, і зараз, коли заболочений берег за літо підсохнув, зобов’язаний довбонути. В самий раз вдарити по сухому...

Капітан поки що не знав, що виведена з передової дивізія зупинилася в лісах зовсім недалеко і відпрацьовувала задачі наступального бою. Відпрацювання цих задач вона вела так, що не бачити цього противник не міг... І, звичайно, Сташенко не міг знати, що зважаючи на наші успіхи на півдні, у противника, який протистояв його дивізії, не все було в порядку – вище командування вимагало створення маршових підрозділів, бажано з добровольців, для відсічі зазіхань нахабних хохлів на “іконні російські землі”.

Для того, щоб відправити ці маршові поповнення, російське командування мало точно знати, що замислили хитрі хохли і чи не з’явилися у них в глибині нові частини, які готуються тут до наступу...

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 23rd, 2017 04:54 pm
Powered by Dreamwidth Studios