stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

Операція “Баторій”-2

...Коли Даниленко ввійшов в кабінет, спочатку він побачив генерал-полковника Морозова, який схилився над паперами в дальньому кінці довгого столі і йому здалося, що Гетьмана в приміщенні немає. Він зробив кілька кроків, зупинився і побачив Скоропадського в сіро-блакитному мундирі, який йшов йому назустріч з глибини кабінету по червоній килимовій доріжці.
Ніяких прикрас на одязі – Скоропадський не терпів цього і не носив нагород, окрім білого георгієвського хрестика та золотих погонів з гетьманськими відзнаками, – то ж цивільне оточення Гетьмана, про військовиків же мова навіть не йшла, – також не відсвічувало золотим іконостасом. Відрапортувавши і потиснувши простягнуту руку, Даниленко побачив зблизька обличчя Гетьмана і зазнав дивне до нереальності відчуття зустрічі з живим портретом. Останній раз Даниленко бачив Гетьмана в жовтні тридцять восьмого року, коли отримав призначення командиром територіальної дивізії, яку ще потрібно було створити з нуля – тоді почалося формування двадцяти п’яти – другої хвилі – піхотних дивізій на базі ТАОУ[i].
- Ви трохи змінилися з того часу, як я вас бачив. – Скоропадський побіжно посміхнувся і генерал так і не зрозумів – чому.
- А ви мало перемінилися, Ваша Ясновельможність. – Почав Даниленко та Гетьман перебив його.
- Я розумію, що статутне звертання звучить дико, але нічого не поробиш. Не будемо уподібнюватися цивільним з “ясновельможністю”. – Скоропадський глянув на генерала і зробив лівою рукою жест, ніби невдоволено відмахувався від набридлої мухи. Правою вказав на довгий стіл вздовж стіни. – Сідайте.
І, повернувшись, пішов до дальнього кінця столу, там стояло одне крісло – його.
Поки він віддалявся в дальній кінець кабінету, де знаходився заставлений картами, книгами і теками з документами його особистий письмовий стіл з кількома телефонами на приставній етажерці, генерал тримав поглядом його високу постать, але вже від років сутулу спину і схилену сиву потилицю. “Сімдесят третього, старший від мене майже на чверть століття...” – раптом із здивуванням подумав Даниленко, хоча до цього жодного разу не думав про те, на скільки ж Гетьман старший від нього.
Даниленко не кривив душею, Гетьман дійсно мало змінився з того часу, коли генерал востаннє бачив Скоропадського зблизька. Тільки спина стала старою, але це було помітно тільки зараз, коли Гетьман повернувся і пішов в дальній кінець кабінету. Повертаючись, Скоропадський глянув в той бік, де сидів за паперами Начальник Генерального Штабу ЗСУ. Стоячий комірець, спеціально зроблений м’яким, зараз неприємно тер шию і це псувало Павлу Петровичу настрій. Гетьманську форму нового зразку він надягав ще з тридцять дев’ятого року, але звикав до неї важко і коли був не в гуморі, вона дратувала його.
Даниленко підійшов до столу і сів за три стільці від Начальника Генерального Штабу. Сісти ближче за таким довгим столом чомусь здалося йому не ввічливим.
- Сідайте ближче. – Скоропадський глянув на генерала і посміхнувся. Помовчав кілька секунд, ніби роздумував, говорити чи ні. – У мене є до вас кілька питань. Перший: ви добре знаєте Білорусь?
Даниленко чекав якого завгодно питання, тільки не цього.
- Я воював в Білорусі з чотирнадцятого року. В шістнадцятому році командував ротою під час Нарочського наступу, був поранений. Потім служив в Білоруському автономному краї з тридцять четвертого по тридцять восьмий рік. Тому можу сказати, що Білорусію, принаймі, місцевість на півночі України знаю добре. Але я не розумію... В штабі армії, коли я отримав наказ прибути в Київ, мені дали зрозуміти, що мій корпус виводиться з-під їхнього підпорядкування і його передислокують на південь...
- Це дійсно так. Відповідну директиву в штаб армії вже відправлено. – Знову усміхнувся Скоропадський. – Як ви дивитеся на те, щоб прийняти на себе командування армією?
- Як накажете, товаришу Гетьман. – Скоропадський побачив запитання в очах генерала і мовчки дозволив його задати. – Куди і коли накажете виїхати?
- Поки що повернетеся в корпус. Поки що про нову армію і про ваше призначення “товариші” в Кремлі знати не повинні. Нехай вважають, що ви на відпочинку в Карпатах. – Гетьман обернувся до генерал-полковника Морозова. – Костянтин Петрович, поясніть генерал-майору Даниленку його задачу.
- Слухаюсь, товаришу Гетьман. – І Даниленко перевів погляд на Начальника Генерального Штабу. – Ваш корпус, поки що, ваш, Степане Архиповичу, виводиться в резерв Донського фронту. На передислокацію дається дуже обмежений час. За шість діб ви маєте здійснити марш від Куп’янська до Маріуполя в 350 кілометрів. Після цього здаєте командування корпусом своєму начальнику штабу. Наскільки відомо нам, ви з самого початку війни в Діючій Армії, але ще ні разу не були у відпустці. Вам особисто надається двотижнева відпустка. Після цього відбуваєте в Чернігів, в штаб Сіверського фронту. Усний наказ про призначення вас командувачем Вісімнадцятої армії вони отримали ще вчора. Письмово ваше призначення буде оформлене пізніше, коли почнеться операція в Білорусі. Розвідка у росіян не дрімає, навіть коли спить. – Пожартував генерал Морозов. І різко змінив тему. – Кого рекомендуєте на своє місце?
“Оце так новина! – Подумав Даниленко. – Але для того, щоб повідомити про передислокацію корпусу викликали в Київ його командира є зайвим... Та й для повідомлення про призначення на нову посаду в Генштаб викликати не дуже потрібно...” Тільки ж на обличчі його думки ніяк не позначилися.
- Начальника штабу корпусу полковника Алексійчука. В нього великий командний і штабний досвід, в корпусі він пройшов всі службові щаблі від командира батальйону до начальника штабу.
- А що ви скажете про кандидатуру командира двадцять восьмої танкової дивізії генерал-майора Черняхівського? – Даниленко витримав погляд генерал-полковника.
- Генерал Черняхівський може виконувати обов’язки командира корпусу. – Лаконічно і твердо промовив Даниленко, а про себе відзначив, що питання про командира корпусу вже вирішене. І це було зрозумілим, Черняхівський, як і генерал Морозов, з “іспанців”. – Тільки чи не занадто молодий?
І з досадою подумав, що полковнику Алексійчуку доля випадає лишатися в тому ж самому стані.
- Ну, молодість, це такий недолік, що швидко проходить. – Посміхнувся Морозов. – Інші заперечення будуть? – “Інших немає”, відповів Даниленко і Морозов задоволено кивнув.
- Що ж, в такому разі з цим питанням закінчимо. – Даниленку здалося що ні Гетьман, ні Морозов не були особливо засмучені такою оцінкою генерал-майором свого наступника. – Тоді ще одне питання. Як ви на власному досвіді оцінюєте стан наших військ і готовність їх до нових дій?
Даниленко у відповідь сказав те, що думав: що війська в операції, яка щойно скінчилася, діяли досить непогано. Деякі прорахунки пов’язані з тим, що для більшості це перший досвід крупних наступальних боїв. Дається взнаки те, що в умовах сучасної війни окремі воєначальники схильні діяти суворо за статутом, по шаблону. Дії ж по шаблону інколи дуже дорого обходилися: наступний бій не завжди схожий на попередній і потрібно творчо використовувати вимоги статутів. Сказав про артилерію: використання її могутності деякими командирами полків і дивізій залишає бажати кращого. В рухомих з’єднаннях командири, ще в недавньому минулому піхотинці, не в повній мірі навчилися використовувати маневреність танкових і моторизованих частин. Але це неминучі вади росту, вони зрозумілі, і їх швидко позбуваються.
- Як себе показали в боях наші нові танки?
Даниленко сказав і про танкові частини. Важкі танки Т-3 “Молот”, батальйон яких його дивізія отримала ще минулого року, досить добре зарекомендували себе в оборонних боях. Їхні гармати могли на граничних дальностях знищувати радянські танки, тоді як танки росіян своїми гарматами трьохдюймового калібру нічого вдіяти не могли. В його територіальній дивізії стійкість піхотним полкам придавали саме важкі танки. Це був той кістяк, навколо якого будувалася оборона дільниці, яку утримувала дивізія. І важкі танки, звичайно ж, були незамінні при прориві ворожої оборони. Але для стрімких наступальних дій вони придатні мало. А от нові середні танки Т-44 – майже ідеальний інструмент як оборони, так і наступу. Особливо це виявилося в зустрічних боях з радянськими “тридцятьчетвірками” в битві, яка щойно закінчилася.
- Про минуле зрозуміло. Тепер заключне питання. – Гетьман припинив ходити, зупинився проти Даниленка. – Воно стосується майбутнього. Як оцінюєте стан свого корпусу сьогодні?
Даниленко став говорити про нинішній стан свого корпусу. Гетьман відразу ж пожвавішав, тепер стали говорити про те, що його дійсно цікавило. Скоропадський переривав доповідь, ставив по ходу справи питання про втрати особового складу, всіх типів озброєнь, стан транспорту, терміни, в які можна прийняти і навчити поповнення. Питань було багато, але відчувалося, що Гетьмана цікавить одне: коли корпус можна буде кинути в бій, як повноцінну силу. Поки генерал говорив, Гетьман походжав вздовж столу, вислуховував Даниленка, кидав короткий погляд, ставив запитання і йшов далі через весь кабінет.
Даниленко закінчив говорити, коли Скоропадський був біля дальнього кінця столу. Гетьман повернувся і йшов тепер назад, обличчям до генерала. Дійшовши до генерал-полковника Морозова, сказав:
- В мене все, Костянтине Петровичу. У вас ще будуть якісь питання до генерала Даниленка?
- Питань немає. – Підвівся Морозов. – Є уточнення. Прошу підійти, товаришу генерал-майор...
Начальник Генерального Штабу розгорнув на столі карту і Даниленко побачив, що це ті листи півночі України, де дислокована армія, командування якою він мав невдовзі прийняти. Морозов тим часом коротко ознайомив його з обстановкою, зробив це дійсно лаконічно, але завдяки цій лаконічності намальована ним картина, позбавлена всього привхідного, була особливо наглядна. Чотири дивізії його армії займали сімдесят кілометрів по фронту і розташовувалися в один ешелон. В останні дні армійських резервів, по суті, не залишилося. Але, на думку Начальника Генерального Штабу, не залишилося їх в і росіян. Хоча останній тиждень вони все ще наступали і мали окремі успіхи, але в цілому їхні атаки носили, як висловився генерал Морозов, “необґрунтований характер”, відчувалося, що на цій дільниці фронту крупні резерви у них для розвитку успіху вже вичерпалися. Всі наявні війська радянське командування направляло зараз проти Слобожанського фронту і на південь, де визначилася криза стратегічного масштабу.
- “Крупних” кажу з обережності, а насправді вважаю, що тут, в Білорусі, практично у них взагалі немає резервів. – Після цього Морозов показав, які задачі невдовзі вирішуватиме його армія. Напрями ударів, рубежі генерал-полковник показував тупим кінцем олівця, тримаючи його над папером. Навіть тут, в кабінеті Гетьмана, він поводився обачно. І Даниленко відмітив про себе цю особливість.
- І останнє, Степане Архиповичу. – Начальник Генерального Штабу відклав олівець і дивився в обличчя Даниленку. – Вас, генерале, як безпосереднього виконавця, посвячено в задум важливої стратегічної операції, де мова йде про долю майже мільйонного угрупування російських військ в Білорусі. Про долю самої Білорусі і про долю країн Балтії. І будь-який витік інформації повинен бути виключений абсолютно. Про майбутню операцію на сьогодні знають тільки три людини. І вони всі тут, в цьому кабінеті. Тому в своїх подальших діях виходьте з цього. У мене все. – Промовив Морозов, повернувшись до Гетьмана.
- Дозвольте йти? – Повернувся до Скоропадського і Даниленко.
Гетьман повів вбік рукою, ніби кажучи: “Що ж, коли вам так потрібно, йдіть, не тримаю...” Попередження Начальника Генерального Штабу відповідали інтересам справи і Гетьман не став його поправляти чи пом’якшувати різкість висловлених генерал-полковником слів. Даниленко чітко повернувся і пішов, вже закриваючи двері, відчув на собі погляд Гетьмана. А Скоропадський, провівши його довгим поглядом, йшов в той же бік слідом за ним. Дійшов до дверей, повільно повернувся і так само повільно пішов назад.
Пам’ять Гетьмана зачепилася раптом за якусь невідповідність, яка промайнула в розмові, але він її спочатку зневажив. Морозов сказав: “...не був у відпустці...”, коли за статутними нормами після трьох місяців на передовій кожному належала тижнева відпустка. А генерал Даниленко вже рік на війні, без перерви. Скоропадський підійшов до свого столу, швидко знайшов теку з особистим досьє генерала.
Так, ось. Повідомлення відділу військової контррозвідки: “...при евакуації сімей військовослужбовців під час нальоту радянських бомбардувальників бомба влучила в автобус...” В повідомленні було сказано, що загибель його сім’ї сталася просто на очах генерала. Даниленко особисто поховав решки всіх, хто був у тому автобусі. Коли тут, в його кабінеті, йшло обговорення кандидатів на пост командувача армії, Скоропадський цю подію пропустив, як несуттєву. Даниленко воював без послаблення для себе, тому навіть такі подробиці особистого життя генерала значення для справи не мали. А зараз Гетьман задумався.
Щойно від нього вийшла людина, одна з тих, про кого рідко думають, що там у них в особистому житті: сім’я загинула, нікого з рідних не залишилося, чи ще там щось, – один з тих, про кого думають частіше за все у зв’язку зі справою, яку звалила війна на його широкі плечі – корпус, армію чи фронт, і, дії їхні оцінюючи, говорять, як про вола, – потягне чи не потягне? Але за цією удаваною грубістю слів невідступно стоїть тривожна думка про десятки тисяч людських життів, відповідальність за які війна на плечі саме цієї, а не якоїсь іншої людини поклала. І поряд з цим невідступним і грізним майже ні в кого не залишається сил і часу думати про ті всього-на-всього два чи три людських життя, які складають або ж складали сім’ю цієї людини. Їх взагалі мало хто згадує, думаючи про нього. Ось і Гетьман думав зараз не про те, особисте, що знав про життя Даниленка, а про те, що було найголовнішим в цій людині, яка зараз йшла коридором гетьманського палацу: добре, коли така людина приходить командувати армією, тому що така людина потягне і добре потягне, значно краще, ніж хто-небудь інший, хто міг би бути замість нього...




[i] ТАОУ – Територіальна Армія Оборони України. Міліційні формування Збройних Сил України.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Oct. 23rd, 2017 04:54 pm
Powered by Dreamwidth Studios