stanislavskyi: (Чорний Кіт)
“...Ух, яблучко, та з ожиною, буду бити москалів до загину я.
Як загину я, поховаєте, та пісень про Україну заспіваєте...”
Українська пісня часів Визвольних Змагань 1918-1920 рр.
...В прекрасному, найкрасивішому у світі місті Києві глуха ніч. В Києві – осіння мряка, бруківка вулиць вкрита килимом опалого листя. На вулицях київських калюжі. Чекає Київ на зимові холоди і снігові завірюхи. В Києві – в обличчя перехожим випадковим листопада дощ холодний. Перехожого випадкового, який вийшов за якоюсь потребою, вітер підстерігає. Не лови ґав – вмить вітер той зірве капелюха, вимочить наскрізь, вимочить так – що не тільки піджак, носовичок у кишені, і той викручувати доведеться. Налітає вітер відразу з чотирьох сторін. Вітер нетутешній, арктичний. З запахом снігу скандинавського. Холодно на вулицях прекрасного міста Києва.
І дощ також не тутешній, не київський. Краплини дощу з кришталиками всередині. По вікнах будинків ляпають – не бум-бум, як звичайний дощ, а ляп-ляп. Важкі краплини. Потрапивши під ноги перехожому випадковому краплини ті шелестять і похрустують. Погано людині, яка йде вулицями Києва крізь дощ та мряку, коли в неї немає кімнати теплої та перини сухої в одному з будинків з вікнами темними.
Спить Київ. Тільки десь біля Бессарабки скрипить по рейках запізнілий київський трамвай. На темних вулицях – острівцями жовтого світла – ліхтарі, а довкола пітьма згустилася, не пробитися слабким променям ліхтарів електричних крізь пітьму-мряку передзимову, крізь темряву дощову.
І в цій темряві дощовій, в цій мряці передзимовій – повзуть містом чутки. В будинках київських з вікнами темними невагомо просочуються з поверху на поверх, з квартири в квартиру. По вулицях київських – чутки. По провулках. По Житньому ринку та Сінному, по Бессарабці...
Народ київський чутки ті слухає, чуткам тим не вірить, сперечається, погоджується...
Кажуть, війська Совдепії на півдні наступ почали, запеклі бої йдуть під Мелітополем з кіннотою більшовицькою, Морська дивізія біля Маріуполя стоїть непорушно, Донецький Гайдамацький корпус генерала Сікевича на Міус-річці б’є піхоту росіян. В Крим “червоні” рвуться – запевняють одні.
Кажуть інші, що на півночі Донецького краю, біля Россоші збираються залишки кінних полків анархіста Нестора Міхненка, невловимого батька Махна, які в травні не здалися кіннотникам Барбовича і Петровського, створили нову Революційно-Повстанську Армію України і готуються разом з “червоними козаками” Віталія Примакова ударити на південь, на виручку кіннотникам Північнокавказької радянської соціалістичної республіки, аби відірвати від Української Держави Донбас.
Висловлюють сподівання, що і цього разу не вигорить комуністам московським. Є для такої впевненості всі підстави. Розбили українські війська польські легіони в Галичині і на Волині. Відкинули “пілсудчиків” за Сян та Буг. В червні-липні полонили на Чернігівщині війська “червоного маршàла” Тухачевського. Нині ж авіатори флотські в Північній Таврії відбили атаку “червоних коней”, дасть Бог, і на Слобожанщині та Донеччині москалі вхоплять облизня. Кажуть люди, які у високих штабах своїх знайомців мають, – з Галичини перекидають на схід Кінний корпус УССів – українських січових стрільців. Разом з УССами – Дніпровський кінний корпус, який в серпні-вересні поляків витурив з землі української, а минулого року громив радянські війська Антонова-Овсієнка, відомого більшовика російського. На цих хлопців покластися можна, ці впораються з будь-якими москалями-“визволителями”. Чи ж вперше...
Тільки не всі є такими оптимістами. Не всі вірять в порятунок щасливий від чергового лиха.
Так, погоджуються недовірливі, минулого року витурили дніпровці москалів більшовицьких з неньки-України, тут заперечити нема чого. Тільки ж тоді Червона армія воювала і на сході – проти військ Сибірського правителя Колчака, і на півночі – проти генерала Міллера, і на півдні – в Туркестані та ще на Дону і Кубані, і на заході –проти Юденича та проти поляків, коли ляхи з москалями ніяк Білорусь поділити між собою не могли. Сили “червоних” розкидані були по всій неозорій території Російської імперії, “від тайги до британських морів”. Воювали більшовики і проти Денікіна, і проти Колчака, і проти Юденича, яким Антанта щосили допомагала, і проти еміра бухарського. Скільки ж ворогів тих було у Совдепії! І всіх комуністи здолали. А нині настала черга Другого Гетьманату. Не вдалося москалям у вісімнадцятому захопили Україну, не змогли більшовики кремлівські в дев’ятнадцятому встановити владу радянську хоч би на частині української території, то тепер, в двадцятому році, комуністи російські, нарешті, заженуть українців в нову, вже комуністичну імперію. Не втекти нам від своєї долі лиховісної. Стара Російська імперія, “тюрма народів”, найбільша держава світу на початку двадцятого століття, розвалилася моментально, розпалася на ніщо, без усякого впливу зовнішніх ворогів розвалилася, назавжди думали, а вона, клята, негайно відновитися в майже тих самих розмірах, але вже як фантастичний за задумом соціальний експеримент.
Однак тепер у комуністів московських тільки один ворог залишився – Гетьман України Павло Скоропадський. Тепер проти нього одного тільки кинуть вони п’ятимільйонну армію, стягнуту залізними путами дисципліни. Чи вдасться цього разу відбитися від непроханих “визволителів”? Немає відповіді!
І хитають головами недовірливі...

http://samlib.ru/editors/s/stanislawskij_f_s/altud1920-6.shtml
stanislavskyi: (Чорний Кіт)
Честь і обов'язок-5. Рейд на Сян і Буг

Дніпровський кінний корпус генерала Петровського підходив до лінії фронту. Все частіше траплялися назустріч транспорти з пораненими, вечорами в теплій рожевій далині спалахували короткі блискавки гарматних пострілів. Там другий тиждень йшли запеклі бої – ворог рвався на схід і південь, в області багаті хлібом, вугіллям, залізом. А вчора, 20 серпня, поляки, захопивши Новоград-Волинський, несподівано припинили наступ в східному напрямі, на Житомир і Київ, посиливши натиск на Вінницю, Проскурів і Тернопіль. За даними розвідки, противник значно послабив угрупування своїх військ і саме з цього вирішив скористатися генерал-значковий Єрошевич, командувач Поліського фронту. Польське керівництво, обмежене в силах, припустилося стратегічної помилки. Пани в Бельведері, затяті на ідеї відновлення кордонів 1772 року, були впевнені в військовому безсиллі Української Держави, яка не зможе одночасно воювати на два фронти – проти більшовиків на сході і проти польського війська на заході і півночі.
Хмари над поляками зібралися 21 серпня, гроза мала вдарити наступного дня, і напередодні бою в таборі гетьманців всі були в гарячці посиленої і негайної підготовки до бою. Командири українських полків і дивізій довго і уважно вдивлялися в позиції поляків на пагорбах, які принишкли в глибині долини, під яскравою зеленню, поки що зовсім тихі, ніби противника там і не було ніколи.


http://samlib.ru/s/stanislawskij_f_s/altud1920-5.shtml

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 12:37 am
Powered by Dreamwidth Studios