stanislavskyi: (Default)
ЧЕСТЬ І ОБОВ'ЯЗОК-2. Ах, Одесо, перлина біля моря...
“Завтра в далеку дорогу свого коня осідлаю,
Кріса закину за плечі, милу свою попрощаю...”
Тарас Чубинський, “Завтра в далеку дорогу...”
В білястій сині неба, розтягнувшись рідким ланцюжком, летіли чорні птахи. На великій висоті їх можна було ледь розгледіти, в їхньому повільному леті відчувався втомлена важкість, нечасті помахи крил ледве утримували птахів в безкраїй осклянілій глибині. Гортанні крики їхні падали на степ вражаючи людей незрозумілою тривогою і радістю впізнання рідних місць. Птахам з такої висоти, мабуть, було видно і сонце над темними деревами, і море, на березі якого має скінчитися війна, а з нею і все супутнє – голод, клятий крижаний вітер, сокирами вирубані могили в промерзлій землі, багнетні атаки по пояс в снігу, коли поранені тонуть в ньому, захлинаючись, як в мертвому озері...

Повністю можна прочитати тут: http://samlib.ru/editors/s/stanislawskij_f_s/chestxobowjazok-2.shtml
stanislavskyi: (Default)
ЧЕСТЬ І ОБОВ’ЯЗОК.
“...поховали москаля край дороги, видно руки, видно ноги, видно роги...”
Українська пісня часів Визвольних Змагань 1918-1920 рр.
Йшов двадцять третій день – за новим стилем – грудня місяця вісімнадцятого року від Різдва Христового. Звівшись на стременах, вершник сперся рукою об високу луку сідла. Погляду його, який ковзнув поверх сивої смуги лісу, відкрився Київ. Урочистий передзвін плив в морозному зимовому повітрі.
Кінь заіржав і вдарив копитом по землі, скованій морозом. Вершник скуйовдив гриву коня, нагнувся і прошепотів йому у вухо (ніби якусь велику таємницю):
- Потерпи... – І в ту ж мить відчув, що оце “потерпи” стосується його самого.
А ще він відчув, можливо, вперше в житті, що так сильно билося його серце. Вершник глянув вниз, де його чекали. Там, горбкуватим зимовим шляхом рухалися війська. Скрипів сніг, розсипалися веселим дробом барабани і пливли над головами полкові бунчуки і важкі чорно-червоні оксамитові стяги. Куполи київських церков горіли золотом, осяяні спокійними променями зимового сонця.
Катеринославський і Шахтарський полки, поріділі, зморені в боях під Мотовилівкою, Козельцем, Остром, Бобровицю, Катеринославом, підходили до Києва. І от прорвалися хмари вдалині, вигиналася, як кінська спина, гора над Дніпром, на верху стриміла у небо висока Лавра. Десь зовсім недалеко йшли інші полки – Житомирський, Овруцький і за дороговказ їм слугувала Лавра. Полки йшли з думкою що досить їм дійти до Києва, побачити його мури, побачити його Лавру, – і заспокоїться там все, зляже розбурхана хвиля, закінчиться страшна війна, все, все закінчиться, настане мир, тиша і спокій...
Там внизу, обабіч дороги, якою входила урочистим маршем в Київ його дивізія, оточений вершниками, стояв довгий відкритий легковий автомобіль з двома пасажирами на задньому сидінні. Вершник торкнув шпорами свого коня і рушив до нього.
- Ваша Ясновельможність, пане Гетьман, Катеринославська дивізія прямує до Києва в пункт тимчасової дислокації. Доповідає командир дивізії полковник Петровський. – Правиця, як належить за Статутом, біля скроні. І усміхався, роботою виконаною задоволений, посмішкою зубастою.
Павло Скоропадський тим часом вийшов з автомобіля і вершник спішився. Обняв Гетьман полковника, вдячність свою виказуючи, глянув прямо в очі його сірі.
- Спасибі тобі, Пилипе Степановичу, від всієї України, від всього народу тобі дякую...
Було в тому погляді все: і вдячність, і розуміння, і спомин про недавнє минуле...

Повністю тут: http://samlib.ru/editors/s/stanislawskij_f_s/chestxobowjazok.shtml

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 12:36 am
Powered by Dreamwidth Studios