stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

До Варязького моря-20

8

За чотири доби з початку наступу, з ранку двадцять третього до ранку двадцять сьомого червня Вісімнадцята армія пройшла майже триста кілометрів.

На вістрі наступу армії ішла Двадцять четверта танкова дивізія генерала Бурдейного. Полки дивізії, як рогатина нутрощі ведмедя скаженого, пропороли тили двох радянських Прибалтійських фронтів і вийшли на узбережжя Фінської затоки на захід від Петергофа, за якихось тридцять кілометрів від Ленінграду. Праворуч від танкістів генерала Бурдейного йшли дивізії Сорок п’ятого корпусу генерала Тимощука, ліворуч – Тридцять четвертого корпусу генерала Демиденка.

На світанку двадцять сьомого червня капітан Денисенко, який після виходу передового загону до Луги, знаходився в складі маленької оперативної групи при командувачеві армією, за наказом генерала Даниленка виїхав у Сто сорок п’яту механізовану дивізію. Денисенку було наказано пересвідчитися, аби піхотинці і танкісти полковника Стаєцького зайняли вказаний рубіж, обійти позиції передових батальйонів і перевірити щільність вогню – чи немає в обороні слабких ділянок, на яких можуть прорватися росіяни.

Перші повідомлення про те, що дивізія вийшла на визначений рубіж і зайняла оборону, поступили вже під самий ранок, коли командувач викликав Денисенка. Але вигляд у генерала був таким, так принаймі здавалося капітану, ніби він не вірить отриманому повідомленню.

- Судячи з донесення, обстановку в дивізії уявляють в загальних рисах. – Сказав Даниленко з сердитим виразом обличчя. – І очевидно, уявляють правильно. Загалом! Проте в подробицях, припускаю, уявляють приблизно. Тим більше, місцевості не знають і займають позиції в темряві. А росіяни на світанку можуть зробити спробу вдарити по одному з батальйонів. Тому передайте мій наказ – звернути уваги на стики. Перевірте особисто і не повертайтеся, поки власними очима не оціните позиції частин дивізії...

Денисенку здавалося, що генерал невдоволений результатами четвертого дня наступу, одначе це було не так. Результатами дня генерал Даниленко був задоволений. Вісімнадцята армія відсікла головні сили радянських військ від тилів і українські танки досягли узбережжя Фінської затоки.

Дивізії Тридцять четвертого армійського корпусу вийшли на вказаний рубіж і з ранку двадцять сьомого червня мали формувати внутрішній фронт оточення на схід від Нарви. Зовнішній фронт оточення формували механізовані дивізії Сорок п’ятого армійського корпусу генерала Демиденка. Його з’єднанням належало зайняти оборону і не допустити прориву резервів росіян до оточених військ. Це було тим більш важливо, що смуга, зайнята українськими дивізіями не перевищували сорока кілометрів – всього один денний перехід піхоти, двогодинний ривок танкових частин, – в найширшій частині.

Військове чуття командувача говорило, що набрати досить сил для прориву – як-не-як, а війна у них йтиме на два фронти – оточені не зможуть, а ззовні радянське командування їм допомогти не встигне. Резерви росіянам взяти нізвідки: тими резервами, що були під рукою, вони вже скористалися. Розраховували на 8-й танковий і 16-й механізований корпуси, але їх знищили в зустрічному бойовищі механізовані дивізії Тридцять четвертого і Сорок п’ятого корпусів його армії. Була до початку боїв 415-а{C}[i]{C} стрілецька дивізія, свіжа, повністю укомплектована особовим складом і бойовою технікою, вона розбита на другий день наступу. Так що, в найближчому тилу у них не могло бути резервів. Проте коли день-два прогаяти, то ці резерви можуть з’явитися і тоді доведеться сидіти під Нарвою.

Однак в найближчі два дні відбиватися від естонських з’єднань на заході і одночасно проривати фронт дивізій Тридцять четвертого корпусу росіянам забракне наявних сил, а військ досить зібрати, щоб ззовні прорватися до оточених, радянському командуванню не вистачить часу.

Тому, що вже сьогодні на світанку належало, прикрившись на сході дивізіями Сорок п’ятого корпусу, всіма силами остаточно роздавити росіян в межиріччі рік Плюсса і Луга. І командувач армії хотів знати, як зарилися в землю батальйони Сто сорок п’ятої дивізії, в яку він і посилав свого офіцера для доручень. Бо він не звик покладатися на своє воєнне чуття, яким би безпомилковим воно йому не здавалося.

Командувач армії вже був щасливим усвідомлення вдало початку, розвитку і майже готового завершення бойовища і передбачав перемогу як не сьогодні ввечері, то завтра-післязавтра. Але це його щастя і віра в своє передбачення виражалися тільки в одному: в усе нових і нових наказах, спрямованих на те, аби майбутня перемога була забезпечена всебічно і остаточно, і в прискіпливій перевірці того, як виконані його попередні накази, які він віддавав з цією ж метою.

До початку світанку залишалося менше години і командувача непокоїла думка, що оточені між Нарвою і Лугою росіяни все-таки підуть на прорив. Хоча ознак цього ще не було. І Даниленко вважав, що одночасно приголомшене і розлютоване вчорашнім днем, верховне командування росіян – хоч би з впертості – до ранку двадцять восьмого червня не прийме рішення відвести війська і кинути оточені радянські дивізії на прорив. Ймовірно, вони лишаться на місці, а, можливо, приведуть себе в порядок і спробують контратакувати естонців. І одночасно його ще більше турбувала можливість прориву до оточених ззовні.

Саме тому, а не від невдоволення минулим днем його обличчя не покидав вираз похмурої стурбованості, яку помітив його офіцер для доручень капітан Денисенко...

Денисенко зробив на “луазі” не менше десяти кілометрів в досвітніх сутінках. “Луаз” пірнув у виярок, заревівши мотором, вибрався нагору і помчав широкою просікою – тут мали прокласти чи то високовольтну лінію, чи то трасу майбутньої дороги. Перед Денисенком постала картина написана вогнем та залізом, котре впало з неба: тут на танкову колону росіян вчора ввечері навалилися наші штурмовики та гелікоптери. Праворуч і ліворуч від дороги, близько і далеко – скрізь виднілися сліди вечірньої баталії: стояли спалені радянські танки, розбиті гармати, артилерійські тягачі і вантажівки. І трупи, багато трупів радянських солдатів... І знов розступився ліс – то наближаючись до дороги, то віддаляючись від неї.

Він ледь не зав’яз у болоті і з’явився у штабі передового – другого – батальйону танкового полку Сто сорок п’ятої механізованої дивізії за кілька хвилин до сходу сонця. З командування там не було нікого: командир 145-го танкового полку, який з вечора йшов з передовим батальйоном, пославши донесення в штаб дивізії, відбув до головних сил полку, аби підігнати їх на марші, а командир батальйону пішов в роти з тією ж метою, з якою прибув Денисенко – перевірити готовність системи оборони.

В найближчій роті комбата капітан не застав – майор вже пішов звідти. Знайшов Денисенко командира батальйону тільки в другій роті. Дізнавшись про доручення – комбат був знайомий капітану ще з часів навчання на академічних курсах – майор помовчав, а потім спитав, чи був він в штабі дивізії і як з висоти армійського штабу виглядає становище його батальйону.

Денисенко відповів, що в штабі Сто сорок п’ятої дивізії він не був, а в батальйоні все в порядку.

- Отой розгром на дорозі, то не твої танки вчинили? – Кивнув кудись на південь Денисенко.

Високо над головами пройшли дві ланки штурмовиків. Пройшли на північний схід і сховалися за дальньою кромкою лісу з тонким затихаючим звуком. Потрібно віддати льотчикам належне: авіація всі ці дні весь час діяла над передовими частинами армії. Всю її кинули вперед, забезпечувати невпинний рух танкових колон. Взагалі, без авіації, потрібно віддати належне, успішне проведення операції було б неможливе. Винищувачі Другої повітряної армії та зенітно-ракетні дивізіони, дислоковані в Естонії, прикрили війська і забезпечили панування в повітрі, а це дозволяло наземним силам утримати високий темп наступу.

За ці дні все було, чого тільки не траплялося. І командир штурмового авіаційного полку в одному бронетранспортері з комбатом три дні підряд – куди майор, туди і він, наводив свої штурмовики на цілі. І самохідні гаубичні батареї батальйону придавали і відбирали, і на допомогу іншим батальйон кидали. Артилерія, разом з авіацією, працювала безперервно – і своя, полкова, і дивізійна, і придана, і підтримуюча...

- Розгром вчинила авіація... гелікоптери. – Поморщився, як від зубного болю, комбат. – Виявили кацапів на марші і вдарили ракетами. А ми підійшли за чверть години і тільки довершили справу.

І то була правда. Ввечері, коли вже майже смерклося, повітряна розвідка дивізії повідомила по радіо, що прямо на маршруті батальйону приданий дивізії полк штурмових гелікоптерів роздовбав на просіці танкову колону росіян. Попереджені розвідкою, танки другого танкового батальйону вишли до цієї просіки і з ходу вдарили по вцілілих танках, тягачах, автомобілях. В нічних сутінках росіяни бачили тільки непевні темні силуети та спалахи гарматних пострілів. А танки українців ховалися в темряві, невидимі для ворога. А навідники та командири українських танків противника в нічні приціли бачили пречудово.

Потім танкісти гнали розгромлений танковий батальйон до самого ручаю. На берег вийшли “на плечах” росіян. Перший же КВ, який спробував переправитися на східний берег, обвалив дерев’яний міст, разом з ним завалившись кормою у воду. Ще один КВ застряг на грузькому березі. Два БТ-7 і два Т-34 застрягли посеред ручаю. Ручай цей був не таким вже й широким, влітку його, безперечно, могла б “курка вбрід перейти”. Але дощі, що йшли другу декаду червня майже через день, підняли рівень води і ґрунт геть розмок. Танки росіян застрягли в багні і екіпажі покинули їх, навіть не підірвавши свої бойові машини. Як повідомив заступник командира батальйону, їх не встигли чи не змогли спорядити підривними зарядами.

Штурмовики пройшли і знову стало тихо, тільки з боку оточених на заході радянських військ долинав гул артилерії, якого ні командир танкового батальйону, ні капітан Денисенко не помічали: звикли.

Танки, залишені посеред річки, стояли з відкритими баштовими люками. “Тридцятьчетвірки” були з перших серій – люки мали трапецієподібну форму. І ще відмітив про себе капітан, що танк БТ-7 має прізвисько “Міккі Маус” недаремно – овали баштових люків жваво нагадували вуха отого мальованого мишеняти з мультфільму Уолта Діснея...

Майор, командир танкового батальйону стояв поряд, також дивився на річку і, здавалося, забув про капітана зі штабу армії. Ніч, що закінчувалася, видалася тривожною. Командир другого танкового батальйону 145-о танкового полку Сто сорок п’ятої механізованої дивізії майор Діденко весь час, поки вона тривала, відчував той тягар особливої, ні з чим не зрівняної відповідальності, яка звалилася на нього, і від якої втомлюються сильніше, ніж від найважчої та безсонної роботи. Танки його батальйон розтяглися на кілька кілометрів і стояли, розвернувши стволи гармат і на захід, в бік оточеного радянського угрупування, і на схід, в очікуванні можливого зустрічного удару росіян ззовні, з боку Ленінграду.

Ніч була непроглядна, а людей, крім екіпажів танків, було обмаль: неповна механізована рота полку. Її два взводи разом з танками батальйону йшли на вістрі удару полку і зараз були розсипані вздовж колони танків в охороні. Коли б росіяни вирішили прориватися вночі, то Діденко міг розраховувати тільки на свої танки. Це могла бути тільки піхота росіян і вночі майор страхався її найбільше – а ну, як звідусіль полізуть! Комбат наказав, на випадок атаки, бити по піхоті шрапнельними снарядами. Він поставив в охорону всіх поголовно, крім екіпажів, і сам, не склепивши повік, обходив пости, більше всього боячись, що москалі перепливуть річку, підкрадуться до його танків і попалять їх. На заході всю ніч била артилерія, а на сході стояла мертва тиша. І вона здавалася значно страшнішою того гула бою, який чувся на заході.

Все це турбувало вночі і продовжувало турбувати командира батальйону вранці, майор Діденко одночасно з тривогою та полегшенням очікував на світанок...

- Багато машин втратили? – Звернувся до майора Денисенко.

Комбат глянув похмуро на капітана і відвернувся, нічого не сказавши.

- Зараз у мене лишилося дев’ятнадцять машин, але шість ось-ось мають вийти з ремонту. – Проказав нарешті. – Одну втопив у перший день наступу, як річку по дну форсували, ще одну того ж дня в болоті залишив, два танки на мінах підірвалися, ще два протитанкісти підбили. А шість машин вчора вдень спалили. – І комбат вилаявся похмуро. – Потрапили в засідку, колона стала, а тут смертники з кущів полізли з мінами протитанковими та зарядами вибухівки. Шість танків мені кацапи, трясця їхній матері, спалили і два екіпажі загинуло. – Він знову вилаявся, зі злістю сплюнувши на землю. – Шість машин і два екіпажі ні за цапову душу віддав! – Майор повернувся і пішов до своєї “кашеемки{C}[ii]{C}”, що стояла віддалік.

Втрати в батальйоні були і вбитими, і пораненими, коли всіх разом рахувати – сорок двоє бійців за всі чотири доби наступу. І половина за один вчорашній день – десять загиблих і дванадцять обгорілих!

За ці чотири доби всі в батальйоні – від його командира до рядових бійців – втомилися до краю. Москалі – противник такий, що шапками не закидаєш! Зіткнулися – відразу бій, не відпочинеш. Відпочити, поспати можна тальки під час паузи. А що за пауза в час наступу? Один бій закінчився, а другий ось-ось почнеться. Під час цієї паузи багато на сон не викроїш. І вночі також. В наступі, по суті, не ночували, кожну ніч – вперед і вперед! не згадаєш, коли й спали. Хоча спали, звичайно. Тому, щоб бійці під гусениці не звалилися, заснувши, піхоті приданої роти наказав майор на марші перебувати всередині бронетранспортерів, аби хоч трохи поспали. На броні танків не залишилося жодного бійця і жалість ця негайно боком вилізла – шлях батальйону перекрили засідкою і, ледь колона завмерла на дорозі, з кущів кинулися до машин смертники з мінами і зарядами вибухівки. Від тих кущів до дороги метрів десять-п’ятнадцять, де екіпажі вилізли назовні, встигли відкрити вогонь з пістолетів-кулеметів, а де вляглися хоч на п’ять хвилин поспати – згоріли! Придана батарея самохідних гаубиць вдарила вздовж дороги по кущам шрапнельними снарядами, але поки перебили тих москалів, шість танків вони спалили. І що найгірше – два екіпажі загинули...

Батальйон озброїли удосконаленими “сорокчетвірками” – танками Т-44М. “Емки” , по суті, були новими машинами, мали нову башту з встановленою потужною гладкоствольною 105 міліметровою танковою гарматою, розвиток 90-міліметрової “Рапіри”, більш міцну броню, більш потужний двигун, прилади нічного бачення для механіка-водія, командира і нічний приціл навідника. Машина призначалася для глибоких танкових проривів, танкові і механізовані дивізії, озброєні “емками” могли діяти на велику глибину.

Майор, фанат танкової війни, полюбив їх гаряче і усім серцем.

І от за якісь десять хвилин навіть не в бою, а через власну недолугість, він втратив шість цих прекрасних машин. І десять танкістів, кожного з яких знав краще, ніж власного брата, згоріли в своїх “емках”, як в сталевих крематоріях. Тільки через те, що їхній командир не продумав добре наказ!

Було від чого майору злитися і то виключно на самого себе!

...Світанок вже зайнявся і стривоженість командира батальйону дещо пригасла. Діденко і капітан йшли по сирій, м’якій, як губка, землі, що вдавлювалася під ногами. КШМ командира батальйону стояла в укритті за невисоким пагорбом. Біля машини була виставлена охорона і метрів за п’ятдесят в щойно відритому окопчику стояв станковий кулемет на тринозі і виднілися голови трьох бійців. Двоє дрімали, накрившись шинелями і поклавши голови на бруствер, а один пильнував. На тому боці ручаю були росіяни.

Не встигли офіцери розміститися в штабному відсіку “кашеемки” і розстелити карту, як ззовні почувся знайомий голос заступника командира Сто сорок п’ятої дивізії полковника Дудки.

- Ну, де ваш командир батальйону? Ведете, ведете і ніяк не доведете!

Поспішно вибравшись з машини, майор і Денисенко побачили біля неї чотирьох офіцерів: заступника командира дивізії полковника Дудку, командира 434-о механізованого полку підполковника Марачевича і командира першого батальйону цього полку майора Волощука. Поряд з ними топтався заступник начальника розвідки 145-о танкового полку старший лейтенант Жарчинський.

- Товаришу заступник командира дивізії... – Почав було Діденко.

- Жарчинський вже доповів. – Перебив доповідь майора Дудка. – А ось тебе можу порадувати: доповідаю, що піхоту привів. Радий? – Полковник кивнув на підполковника Марачевича і командира першого батальйону його полку.

- Ще й як, товаришу полковник! – Полегшено зітхнувши, мовив Діденко. І цьому його зітханні виразилося все, що було пережите за цю ніч.

- Сам заступник командира дивізії з головним батальйоном прибув. Двадцять п’ять кілометрів до ранку зробили! Це після нічного бою! – Збудженим і радісним голосом промовив Дудка.

Над головами, зблиснувши іскрою в промінні сонця, пройшли на захід наші штурмовики. Всі, задерши голову, проводили їх поглядом, аж поки літаки не сховалися в темній частині горизонту.

- Здраствуй, Юрію. – Відступив убік підполковник Марачевич. – Генерал уточнює обстановку?

Не так давно Марачевич передавав капітану Денисенку справи, навчав його основним обов’язкам офіцера для доручень. Потім отримав чергове звання і прийняв полк в дивізії полковника Забродського.

- Здоров’я бажаю. – Так само тихо, як і командир полку, промовив Денисенко. – Так точно, генерал-лейтенант наказав особисто перевірити, як ваша дивізія оборону займає.

- Тоді записуй. – Марачевич дістав зі своєї командирської сумки карту і розгорнув її. – Перший батальйон займає оборону ось на цій ділянці. – Показав олівцем. – Другий ось на цій. – Денисенко старанно переносив обстановку на свою карту. – Ділянки оборони завеликі, як бачиш, але місцевість тут болотиста і це враховано. Третій в резерві, разом з танковим батальйоном і артдивізіоном. Ударити росіяни можуть ось тут і тут. – Підполковник різким рухом олівця показав напрями ймовірних ударів ворога. – В разі спроби прориву на захід, зможу парирувати. Батальйони займуть оборону о шостій п’ятнадцять. Інженерно-саперна рота полку вже приступає до обладнання позицій першого батальйону, потім другого. Готовність інженерних робіт першої черги до одинадцятої години...

А віддалік вже ревіли дизелі полкових землерийних машин – готувалася друга траншея. Там, де мала пройти перша, енергійно махали малими піхотними лопатами солдати – взводи приступили до обладнання опорних пунктів. Одна з “пезеемок{C}[iii]{C}” відривала окопи для стрільців, кулеметників, гранатометників, починалося обладнання командно-спостережних пунктів рот.

Самохідно-артилерійська установка, що стояла метрів за сто від КШМ командира танкового батальйону, раптом повела стволом і всіх змусив здригнутися несподіваний постріл: з чавунним шумом снаряд 155-міліметрової гаубиці умчав вдалину і на тому боці ручаю плеснув в небо чорним прахом вибух.

Капітан дістав бінокль і глянув туди, куди стрельнула самохідна гаубиця. Там, на російському боці, вже копирсалися в землі сіро-оливкові мурахи. По всій лінії вздовж ручаю метрів за сто-двісті від русла летіла в наш бік земля – росіяни також, як і наша піхота, обладнували оборону...

{C}



{C}

{C}{C}[i]{C}{C} 415 стрілецька дивізія – почала формуватися в вересні 1943 року в районі станції Роздольне Уссурійської залізниці. Командний, начальницький і політичний склад призначений з кадрів 1-ї далекосхідної армії і із запасу. Рядовий склад комплектувався з числа будівельників Комсомольська-на-Амурі, вугільниками Сучану, жителями Примор’я і Приамур’я. Склад: 1321, 1323, 1326 стрілецькі, 686 легкий артилерійський полк, 293 окремий винищувально-протитанковий дивізіон, 311 зенітна батарея, 208 розвідувальна рота, 687 саперний батальйон, 611 окремий батальйон зв’язку, 346 медико-санітарний батальйон та інші підрозділи. Командир дивізії полковник Мощалков Павло Іванович.

{C}{C}[ii]{C}{C} “кашеемка”, КШМ – командно-штабна машина. Гусеничний бронетранспортер із засобами зв’язку, без озброєння і штабним відділенням замість десантно-бойового. Для роботи з документами в штабному відділенні розміщений стіл. На даху кріпиться по-похідному щогла радіостанції під час здійснення маршу.

{C}{C}[iii]{C}{C} “пезеемка”, ПЗМ – полкова землерийна машина. Призначена для риття траншей, котлованів, засипки котлованів, обладнання похилих спусків. Обладнана ковшово-роторним ланцюговим робочим органом з боковими фрезами і бульдозерним відвалом. Базова машина – гусеничний малий тягач-транспортер.

From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 11:42 pm
Powered by Dreamwidth Studios