stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

До Варязького моря-18

...З вечора сиділи командир авіаційного гелікоптерного полку разом з начальником штабу та командирами ескадрилій, схилившись над картою.
На столі – стопка фотопланшетів. Полку поставлена бойова задача. Сьогодні на світанку бійці аеромобільної бригади мають висадитися в тилу росіян. Завдання полку бойових гелікоптерів – прикрити висадку десантників і підтримати їхню атаку.
...До світанку залишається години півтори, не більше. Аеродром занурений в передсвітанковий серпанок, ховається в тому серпанку довга, ген-ген, до самого обрію, злітна смуга. На металічних плитах стоять, як птахи з настовбурченим пір’ям, транспортні гелікоптери С-55А2, втомлено лопаті опустивши. Спереду і ззаду гвинтокрилі машини затиснуті турбінними “кобрами” – гелікоптерами вогневої підтримки. Обабіч смуги сидять групками десантники.
- Сьома рота! – Кричить на весь аеродром опецькуватий чоловік в світло-блакитній льотній формі, яку носять екіпажі гелікоптерів, в польовому кепі і великим блокнотом в руках. – Сьома! Давай!
Групи спроквола встають, закидають на спини РД і, розбившись на корабельні групи по вісім бійців у кожній, чимчикують до першої ескадрильї транспортників. Кожна група шикується навпроти свого борту. Командир групи доповідає командирові екіпажу про готовність до посадки і, отримавши дозвіл, десант зникає всередині. Борттехніки вже приготували машини до польоту: на піропатрони, які поршневі двигуни запускають, подається струм і рокітливо запускаються двигуни гелікоптерів. Гвинт розкручується повільно-повільно, оберти набирає. Проходить ще хвилина і двигун виходить на робочий режим, перемикаючись з малого на великий газ. Десантні групи вже сидять-вібрують всередині гвинтокрилів. Гелікоптер трясеться і, здається, дрібно стрясає весь цей насторожений, на якусь коротку мить завмерлий в досвітній тиші світ. Налаштувавшись на приводну радіостанцію, вісімнадцять транспортних гелікоптерів у супроводі ескадрильї “кобр” відриваються від ЗПС[i]. В десантному салоні припали до ілюмінаторів десантники. Кожен з них – як стиснута пружина, досить одного слова, одного жесту – настане миттєва реакція.
До району висадки тридцять хвилин льоту. Перша хвиля гелікоптерів здіймається і йде на гранично малій висоті, аеродром зменшується і паливозаправники величезні перетворюються в маленькі продовгуваті коробочки, які обліпили злітно-посадочну смугу. Внизу зі швидкістю сто вісімдесят кілометрів на годину проносяться переліски, галявини, машини здіймаються вище. Набрали висоту метрів двісті, перешикувалися в правий пеленг і взяли курс на визначений квадрат. Гвинтокрилі машини перескакують річечку, тепер під ними мчать лісові нетрі з рідкими пролисинами галявин. Скоро майданчик десантування...
Праворуч і ліворуч першої ескадрильї гелікоптерів йдуть ескадрильї штурмовиків і легких бомбардувальників. У гелікоптерів потужний супровід. Це необхідність.
Попереду і вище – легкі винищувачі і винищувачі-бомбардувальники, вони будуть розчищати повітряний простір для гелікоптерів. Досвід минулих повітряно-штурмових операцій вимагає для успішного проведення висадки десанту на один транспортний гелікоптерний полк виділяти два-три полки винищувачів, або винищувачів-бомбардувальників, полк штурмовиків і полк пікіруючих бомбардувальників.
Попереду, збоку і вище гелікоптерів йдуть винищувальні ескадрильї. Вони відіб’ють атаку радянських “Яків” та “Лавочкіних”, прикриють від повітряного нападу. Але від удару з землі прикритися важко. Колона транспортних гелікоптерів простяглася на багато кілометрів, смуга прольоту також не маленька. І йдуть гелікоптери на малій висоті, двісті-чотириста метрів, ніяк не вище кілометра – то ж стріляти по них будуть навіть ліниві. А броні гелікоптери ніякої не мають – тут навіть пістолетна куля б’є навиліт. Обійти вогневі позиції зенітної артилерії така колона може не завжди, та й ходити вихилясами навколо кожного зенітного кулемета не випадає. На такий випадок штурмові та бомбардувальні ескадрильї десанту придані.
І штурмовики та бомбардувальники будь-який рух на землі всією силою свого вогню давлять. А вже озброєння у бомбардувальника Б-39 – будь здоров, як у взводу піхоти! Йдуть штурмовики і бомбардувальники по бокам колони, пілоти і штурмани на землі цілі видивляються: знайшов – і кожен пілот відразу б’є, ракетами, бомбами, гарматним вогнем давить, дозволу не питаючи, дорогоцінні секунди не розтринькуючи даремно на теревені зайві. І вже потім доповідає про результат удару командирові своєму. Доставити без втрат десант до місця висадки – справа честі пілотів штурмовиків і екіпажів бомбардувальників...
Гелікоптер знижується і близька земля лякає своєю близькістю. Десантники дивляться в ілюмінатори – по обидва боки машини біжить внизу зелений лісовий килим. Відвести від нього погляд майже неможливо, розмови вмирають, не народившись, і хлопці дивляться, дивляться, дивляться...
Про що вони думають, молоді хлопці, за хвилину до висадки? Про що думає їхній командир, командир сьомої парашутно-десантної роти? В нього крупні, справжні чоловічі риси обличчя, не часто звиклого усміхатися і тому в посмішці воно ще більш привабливіше. Найбільш примітне в зовнішності ротного – його очі. Коли дивишся капітанові прямо у вічі – здається, можна об них вколотися: гострі, пронизливі...
За кілька хвилин стрімкий лет лісового килима скінчився і гелікоптер, перший в ланцюжку, зависає над широкою поляною, де клубочиться помаранчевий дим. Першим на землю стрибне командир роти – він очолює групу захоплення Такий закон десанту – командир десантується першим з першого гелікоптера. А вже за ним решта десантників, вони стрибають першими, кожен без вантажу, зі штурмовим карабіном і кількома магазинами та гранатами в кишенях нагрудного жилета.
Саме ці секунди найстрашніші: в ревінні мотора, під ураганним вітром від гвинта не почуєш слабкий звук пострілу. І потрапляючи на землю, розбігаючись навсібіч від гелікоптера, вони слухають кожен чужий звук, вдивляються в кожен горбочок, кожну купину, де може сховатися людина. Бо зазвичай земля зустрічає десант кулями і осколками. І коли станеться бій, то в ньому обов’язково потрібно перемогти, бо як інакше забезпечити десантування основних сил батальйону.
- Хлоп’ята! За мною! – Шалений крик ротного зникає разом з ним в дверях гелікоптера.
Другим відразу стрибає радист, між ним і ротним не вмістилася б навіть мить, лиш доля її.
Тому є причина. П’ять місяців тому, зимою в горах Кавказу одночасно зі стрибком ротного по гелікоптеру черга кулемета великокаліберного вдарила. Пілот здійняв машину в небо, виходячи з-під вогню, і ротний лишився один – встигли скинути тільки пару РД з радіостанцією та боєприпасами. Підранений гелікоптер пішов додому, а ротний прийняв бій. Сам-один.
Йому поталанило: за спиною – провалля, перед ним – стежина, на якій росіяни. Ротний окопався під вогнем і тримався майже добу. Рокіт гелікоптерів, що за ним йшли, він почув ще за перевалом...
Ось тому й стрибає радист, ледь не встромившись носом в спину капітана...
Пострілів не було. Посипалися хлопці, як горох з мішка. Поки розбігалися, в душі тішилися – немає пострілів! І лише відбігши метрів зо двісті від гелікоптерів, що здійнялися вже в небо, побачили своїх – бійців першого парашутно-десантного батальйону бригади.
...Війна жорстко екзаменує все: людей, їхню підготовку, техніку. Те, що здавалося беззаперечним в мирний час, не витримує випробування справжнім боєм і зникає в Леті, поступившись місцем іншому. Гелікоптери Ігоря Сікорського пройшли випробування вогнем і, втративши зайве, придбали необхідне.
До війни вважалося, що гелікоптер С-34 і його військова модифікація С-55А цілком відповідає своєму призначенню. В цілому, це було вірно, машина була дуже вдала, але й вона не була позбавлена вельми прикрих недоліків, що помітно знижували ефективність застосування гелікоптера. Військовий варіант мав всього одні двері для посадки і висадки і вантажні стулки в кормі, які можна було відкривати-закривати тільки ззовні, та й справа ця не швидка. Тому, аби не перетворювати гелікоптер, що висаджує десант в “сидячу качку”, був розроблений спосіб десантування бійців “по-штурмовому”. Він полягав у тому, що гелікоптер йде на малій – 1-2 метри – висоті і бійці стрибають у двері з інтервалом у 1-2 секунди. Спосіб досить ризикований, бо стрибок з такої висоти десантника, який навантажений зброєю, боєприпасами і всім-всім-всім, може закінчитися важкою травмою. Зміни в конструкцію гелікоптера були внесені негайно і восени сорок другого у війська пішов варіант гелікоптера з двома бічними дверями-панелями і вантажною рампою, керованою дистанційно борттехніком. Десантування здійснювалося на малій висоті або з короткотермінової посадки. Тепер весь процес займав п’ять-десять секунд. Ті гелікоптери, яким так пощастило, що в перших боях вижили, проходили модернізацію під час капітального ремонту на заводах.
Ще більш жорстко війна обійшлася з транспортно-бойовою модифікацією С-55А. Штурмовий варіант гелікоптера С-341Ш покладених надій не виправдав. Початкова ідея “літаючого бронетранспортера”, здатного доставити 6-8 повністю екіпірованих бійців і підтримати їхні дії вогнем, перевірки реальністю не пережила. По-перше, в броньований корпус ударної машини кабіна нормального розміру не вписувалася. Вона була надто тісною і незручною для швидкої висадки десанту. По-друге, перевантажений бронею і озброєнням гелікоптер з десантом на борту втратив свої швидкісні і маневрені властивості, під час висадки десанту перетворювався на нерухому мішень, не міг застосувати бортове озброєння і сам потребував підтримки з боку машин, які знаходилися в повітрі. Тоді ж, восени сорок другого його виробництво було припинено. А з весни сорок третього року у війська пішов С-411А – новий турбінний гелікоптер вогневої підтримки “Кобра”. І протитанкові бригади бойових гелікоптерів приймали участь вже в Білгородській битві.
За більш, ніж півтора року війни змінилася не тільки гелікоптерна техніка аеромобільних військ, змінилося докорінно все – від озброєння окремого стрільця, видів і кількості зброї піхотного взводу до організаційно-штатної структури підрозділів, частин, з’єднань і об’єднань військ, від добового раціону бійця і його екіпіровки до тилового забезпечення дивізій, корпусів і армій, від тактики оборонного бою піхотного відділення до системи стратегічного управління на театрі бойових дій.
В ході боїв виявилася неналежна система оснащення бійця повітряно-штурмових підрозділів. До війни панувала концепція оснащення бійця-піхотинця мінімально необхідним боєкомплектом. В цьому був певний сенс. В обороні боєць територіальної дивізії завжди міг поповнити запас набоїв і гранат на ротному обмінному пункті. Бійці механізованої піхоти мали можливість транспортування боєприпасів і спорядження на бронетранспортерах. А для бійця аеромобільного підрозділу це становило серйозну проблему. І не завжди можна було гарантувати поповнення запасів. Стандартна піхотна ремінно-плечова система, що від піхотинців Світової війни в спадок дісталася, мала досить обмежену місткість. А для дій в тилу ворога на протязі трьох-чотирьох днів десантник мав нести два-три стандартних боєкомплекта до штурмового карабіна, чотири-шість ручних гранат, одну-дві ракетні гранати до піхотного гранатомета, чотири міни до 81-міліметрового ротного міномета або стрічку до автоматичного гранатомета, дві-три тротилові шашки, чотири-п’ять димових гранат або сигнальних патронів, продовольство на три-п’ять днів, воду або чай у флягах, плащ-намет або пончо на двох. Вага всього цього добра становила понад два пуди – 35-40 кілограмів.
Недолік спорядження виявився в перші тижні війни і Головне Управління аеромобільних військ Генерального Штабу оголосило конкурс на розробку “штурмового жилета”. Цивільні громадські організації на потреби армії негайно відгукнулися – вже взимку не лише аеромобільні частини, а й звичайна піхота отримала велику кількість типів спорядження – залишалося тільки вибрати найбільш потрібну військам...
...Десантники з гелікоптерів скотилися і навколо майданчиків приземлення оборону вмить зайняли. Гелікоптери ж висадили піхоту і в небо блакитне здійнялися, зникли так само миттєво, як і з’явилися...
Слідом за першою хвилею гелікоптерів на помаранчеві дими, які місця посадки машин визначали, зайшла друга хвиля, щедро “бананами[ii] Сікорського” насичена. З гвинтокрилів по трапам шестиколісні в’юнкі машинки злетіли, ніби шлюпки з лайнера океанського. На причепі у ТПК зенітні кулеметні установка – ЗКУ-2, належить майданчики висадки від удару з повітря прикрити. Хоч і баражують вгорі винищувачі П-40, та ж відомо – ворог хитрий та підступний, пильність втрачати ніяк не можна. А при нагоді, коли раптом піхота кацапська з’явиться, так можна з двох стволів по них врізати – тільки клапті полетять!
Друга хвиля гелікоптерів транспорт для аеромобільної піхоти доставила і артилерію батальйонну: взвод гармат протитанкових “Стилет-Б” і батарею мінометів 120-міліметрових; та бригадну: гаубиці Д-30 “Таволга” калібром 114 міліметрів. Та ще броню десантну “Стилет-С[iii]” – самохідні артилерійські установки. Разом з артилерією і командування бригадне висадилося: котяться жваво по полю штабні автомобільчики “Луаз ТПК-2”, тільки антени довгі в повітрі гойдаються. Ось вже й командний пункт та вузол зв’язку бригади розгорнули – здійнялися в небо антени дальнього зв’язку, повідомлення в штаб армії шлють.
А над дальнім лісом, кілометра за два, штурмовики та бомбардувальники колом ходять – в тому лісі штаб і командний пункт радянської 6-ї гвардійської армії знаходяться. Там сховалися в укриттях штабні командири і зв’язківці. Тільки довго наліт тривати не може, ще хвилин тридцять-сорок і літаки, запас бойовий витративши, на свої бази повернуться. А штаб з командним пунктом та вузол зв’язку десантникам знищити наказано. І тому, поки штабні командири росіян від нальоту ховаються в бомбосховищах і укриттях, десантні батальйони мусять встигнути підійти і все живе, що там знаходиться, неживим зробити.
Тим часом третя хвиля гелікоптерів підійшла і гвинтокрили повітряно-штурмовий батальйон висадили. Об’єкт атаки батальйоном ще вчора ввечері по фотопланшетам та аерофотознімкам був вивчений, план бою складений, то тепер його в життя втілити потрібно. Висадили “банани Сікорського” бронетранспортери десантні батальйону повітряно-штурмового та легкі шестиколісні транспортери переднього краю Луцького автозаводу, які на озброєнні аеромобільних частин українського війська знаходяться, і в небо не гаючись здійнялися. Їм на базу повернутися потрібно, завантажити другий ешелон бригади і на майданчики висадки в тилу російському доставити. На це гвинтокрилам Сікорського годин п’ять-шість знадобиться. За цей час батальйони мають задачу ближню виконати та до виконання подальшої задачі приступити.
І рвонули бронетранспортери десантні та ТПК туди, де над лісом штурмовики і бомбардувальники колесом ходили, тільки курява здійнялася слідом! Трьома колонами батальйони бригади – другий аеромобільний піхотний і повітряно-штурмовий – в тому напрямку рушили, а третій аеромобільний піхотний батальйон до складів артилерійських і бази постачання 6-ї армії на транспортерах шестиколісних помчав.
...Сонце вже давно встало, туман над лісом та лугами трав’яними піднімаючи. Доповів командир третього аеромобільного піхотного батальйону, який мав взяти під контроль артилерійську базу: захоплено десантом сорок вісім 122-міліметрових гаубиць М-30 та двадцять гармат польових БС-3, калібром 100 міліметрів, сорок артилерійських тракторів СТЗ-5[iv]. Взяті також великі запаси боєприпасів до гармат і гаубиць, не менше, ніж по п’ять боєкомплектів на гармату. Але пальне для тягачів відсутнє зовсім, сухо у всіх СТЗ-5 в баках, як в пустелі Сахара. Батальйон охорону виставив і продовжує пошук пального до тягачів.
Командиру 204-ї аеромобільної бригади полковнику Штриголю зрозуміло для чого тут база артилерійська: в тилу 3-о Прибалтійського фронту звели укріплений район на випадок, коли війська групи армій “Балтія” з заходу, чи українські або білоруські дивізії з півдня прорвуться через оборону радянських армій. Тримати в тилу значне формування в фортифікованому районі сенсу немає – буде мінімум дивізія стрілецька бездіяльною в найнапруженіший час, коли вона потрібна на передовій. Ворог ослаблену оборону на вузькій ділянці прорве і дивізії стрілецькі зі своєю штатною зброєю, артилерією в тому числі, наказ відійти не отримають вчасно. Війська на фронті ще будуть стримувати ворога, а рухомі частини наступаючих військ противника – українців, білорусів, прибалтів – вже далеко за їхніми спинами опиняться. В такому разі швидко перекинуть на автомобілях, чи літаками, або залізницею піхоту та особовий склад артилерійських підрозділів, аби зайняти УР поблизу Луги. Піхоту без проблем можна перекинути, коли вона впорожні, без важкої зброї. Але важка зброя і не потрібна, бо артилерія для фортифікованого району тут вже зосереджена, за годину-дві на вогневих позиція буде...
А тому задача першому аеромобільному піхотному батальйону: зайняти район фортифікований в швидкому темпі, поки росіяни піхоту свою без артилерії не перекинули і не посадили в окопи, підготовлені навесні саме на такий прикрий випадок.
Майор Величай свій батальйон на всюдиходи посадив і вперед повів. Ревуть мотори шестиколісних “луазів”, з-під коліс багнюка фонтаном: дороги – то біда Росії, разом з дурнями. Це було відомо всім ще за царя Миколи Палкіна, а то й раніше. Ось по такій дорозі в мчить перший батальйон. Намагається випередити ймовірну реакцію росіян на прорив Вісімнадцятою армією фронту в районі Пскову.
...А польовий фортифікований район був зведений зі знанням справи. Складався УР з батальйонних вузлів опору, кожен вузол мав по три-чотири ротні опорні пункти до кругової оборони пристосовані: окопи і траншеї повного профілю, бліндажі в три-п’ять накатів та укриття міцні, вогневі позиції артилерії основні, запасні, тимчасові і фіктивні, кулеметні майданчики і дзоти для ведення фронтального, косоприцільного і флангового вогню, дріт колючий на кілках в кілька рядів натягнуто і встановлено пакети малопомітних перешкод. В бліндажах боєзапас приготовлений – міни протитанкові і протипіхотні, сотні ящиків з набоями і ручними гранатами. Підготували радянські сапери чотири батальйонних вузли опору, під охорону винищувального батальйону НКВС, який з місцевого активу радянського, партійного та комсомольського, мобілізованого на захист комуністичної влади створений, здали і на новий об’єкт перемістилися...
Аж тут і десант український, як сніг на голову звалився. Охорону, що окопи, бліндажі та дзоти стерегла, розігнали мимохіть – “яструбкам” чекістським з десантним батальйоном змагатися не випадає. А в штабі батальйону винищувального документацію на той УР захопили: стрілецькі карточки, схеми опорних пунктів з місцями установки мін (міни не встановлені, але місця для мінних полів були розмічені); і потрібно зауважити, що все було зроблено з толком, зі знанням справи, не абияк...
Сонце ще тільки з-за обрію виткнулося, ще й до зеніту дійти не встигло, а батальйон десантний окопи та бліндажі зайняв, малими піхотними лопатами шурує, бойові позиції дообладнуючи: тільки земля летить грудками. За годину окопи наїжачилися стволами станкових гранатометів автоматичних, кулеметів та штурмових карабінів. Міни, завбачливо припасені росіянами, десантники перед позиціями встановили і приготувалися супостата зустрічати. Тут і артилерія аеромобільна приспіла, вогневі позиції зайняла, розвідка батальйонна та бригадна по путівцям лісовим напрямки можливого підходу росіян контролює. За годину другий аеромобільний піхотний і повітряно-штурмовий батальйони підійшли, позиції зайняли праворуч і ліворуч батальйону майора Величая. Комбриг, полковник Штриголь, ще й артилерійське посилення – хай лишень третій батальйон пальне відшукає – обіцяє. Тоді зовсім добре стане – росіяни всі зуби обламають, а збити бригаду з позицій не зможуть, нехай навіть цілий корпус укріплений район штурмувати буде!
А там і гелікоптери з другим ешелоном бригади підоспіли. Висадили “банани Сікорського” тили бригадні, транспортні ескадрильї додому полетіли, вантаж боєприпасів для артилерії бригадної залишивши, а гелікоптери вогневої підтримки в розташування бригади розмістилися. На майданчик транспортними гелікоптерами доставлене все необхідне для забезпечення польотів бойових гелікоптерів бригади: пальне, боєприпаси, а осторонь вітерець димок кухні похідної розносить і намети для відпочинку екіпажів поставлені. Все ретельно замасковане, від удару з повітря майданчик прикритий двома взводами МЗА – чотири 27-міліметрових спарених зенітних автомати на шасі десантного бронетранспортера. Двадцять турбінних “Кобр[v]” – мобільний кулак командира бригади, яким він результат бою на свою користь обертати буде...
Першим на майданчик сів командир штурмової гелікоптерної ескадрильї майор Карпенко Іван Трохимович. Зробив він це класно, з парашутуванням проти вітру. Збавив швидкість, завис в двох метрах над землею і обережно опустився на неї колесами. Підкорюючись сигналам техніка, С-411А покотився убік. Слідом за командиром сіли й решта гелікоптерів вогневої підтримки. Над машинами негайно натягнули маскувальні сітки, почалася заправка пальним, боєприпаси поповнили.
На допомогу наземній розвідці полковник Штриголь повітряну розвідку на захід і південь випустив – на напрямки найбільш ймовірного підходу супостата. Ланка легких розвідувальних гелікоптерів двомісних в небо здійнялася, лиш тільки техніки машини заправили. Ледь гелікоптери зникла за дальнім лісом, по радіо один з повітряних розвідників повідомив: “До позицій другого аеромобільного піхотного батальйону наближаються танки”. Доповідає розвідник повітряний по радіо: “В танковій колоні помічені два бронетранспортера з великокаліберними чотириствольними кулеметними установками”, отже, близько підійти не дадуть. Підняв полковник трубку, і перша ланка отримала наказ негайно здійнятися в повітря...
“Значить, танки. – Міркував Іван Трохимович. – Тут потрібно кумекати...”
Зібрав пілотів командир ескадрильї, коротка нарада-інструктаж: всі досвідчені, новачків раз-два.
- Така справа, орли, кацапи на хлопців наших танки кинули. І щоб вони нам біди не наробили, ті коробки москальські спалити наказую до дідька. – І на землі патичком, в сірій пилюці малює майор схемку. – Ось така обстановка, хлопці: тут дорога, по ній рота танкова рухається, прикрита двома бронетранспортерами з зенітними кулеметами, тут лощина, тут узвишшя, тут болото. Як діяти будемо?
Танк потужною бронею захищений, тільки прямим влучанням її пробити можна. А спробуй влучи, коли броньована машина стрибає по горбах та виярках, маневрує і вогонь веде загороджувальний. Але й у гвинтокрилої машини є переваги! Гелікоптер, використовуючи складки місцевості, може підкрадатися до танку майже по-пластунськи. Потім він несподівано вискакує з-за бугра, лісочку, посадки, ловить танк в приціл і дає залп некерованими семисантиметровими ракетними снарядами, льотчики і зброярі “олівцями” звуть їх попросту. П’ять-десять секунд і гвинтокрила машина знову ховається в нерівностях місцевості.
Однак і танк не виглядає беззахисним ягням перед вовком хижим. Для боротьби з гвинтокрилами на важкі танки вже в сорок третьому році радянські конструктори почали ставити великокаліберні кулемети. Правда, влучити в вертку машину важко, але коли танки прикриті мобільною установкою зенітних кулеметів... А коли таких установок кілька одиниць є і добре продумана система зенітного вогню, доведеться тоді скрутно гелікоптерам. І зараз командиру гелікоптерної ескадрильї разом зі своїми пілотами потрібно вирішити, як розладнати цю систему, як нанести несподіваний, але прицільний удар по танковій колоні.
Тільки ж довго думати часу немає, варіанти дій ще в часи Білгородської битви продумані. Дій три варіанти намітили, командир ескадрильї ледь наказ дав: “По машинам!”, як дві ланки здійнялися в небо...
На стоянці гелікоптер виглядає незграбно, так виглядає тюлень на березі. Та в повітрі метаморфоза раптова стається з машиною: зберігши в бойовому гелікоптері всі властивості гвинтокрилою машини, конструктори Ігоря Сікорського додали до них нових, властивих раніше тільки стрімким винищувачам.
Бойовий гелікоптер ззаду й справді виглядає, як літак-винищувач. Вузький фюзеляж – ідеальна форма для руху в повітрі. Короткі, вузькі, відкинуті назад гостро зрізані крила. На підкрильних пілонах – можна на них контейнери гарматні причепити, можна і бомби взяти, – по дві “сигари[vi]” на борт з ракетами.
Дві ланки – вісім штурмових “Кобр”, гелікоптерів вогневої підтримки, – йдуть на гранично низькій висоті. В кількох метрах під ними проноситься ліс. Злякано кинулася вбік сорока, промайнув косар – пілот помітив: приставив селянин долоню дашком, намагається второпати, що ж то таке промчало мимо.
Карпенко веде гелікоптер впевнено, за ним, як прив’язаний – ведений, молодший лейтенант Андрій Кириленко. Стрекочуть металеві бабки, притискуються до верхівок дерев, йдуть в район, де виявлено розвідкою танкову колону. Скритність, раптовість удару – одна з переваг штурмових гелікоптерів.
Майор робить “гірку” – потрібно оцінити обстановку власним поглядом. Ось стовп куряви над дорогою – там йдуть радянські “тридцятьчетвірки”. Гелікоптер виринув і відразу ж пірнув назад, до зеленого лісового килиму. Обстановку командир оцінив і варіант бою визначив. По радіо підлеглим мовив тільки два слова, а вони вже знають, як і що кожному робити. Ех, шкода, що штурмова ескадрилья, яка в полк гелікоптерний аеромобільної бригади входить, немає машин з керованими протитанковими ракетами!
В Білгородській битві штурмові гелікоптери, або гелікоптери вогневої підтримки “Кобра”, перше бойове хрещення прийняли. Тоді був випробуваний і варіант з керованими протитанковими ракетами, які вінницький “Форт[vii]” випускає. Минулого літа, на початку серпня, коли росіяни завдали допоміжного удару на півдні, експериментальну ескадрилью майора Карпенка, керованими ракетами озброєну, перекинули на Міус-фронт. Нова зброя, яку сконструював Олександр Нудельман, в реальному бою випробування пройшла. Розробка нова була спільною: керовані протитанкові ракети разом з нашими конструкторами і інженери з Німеччини розробляли, вони теж були присутні при випробуванні нової зброї в реальному бою. Сьомого серпня вісімнадцять[viii] “Кобр” з керованими ракетами в ході бою за Савур-могилу з танковим корпусом росіян в одній атаці дев’яносто ворожих танків знищили, зірвавши наступ на тій ділянці фронту.
Тільки ж окремі полки протитанкових гелікоптерів підпорядковуються командуванню фронтів і груп армій, до складу гелікоптерних полків аеромобільних бригад такі машини поки що не входять.
А жаль, зараз би однієї ланки вистачило для знищення цієї танкової колони...
...Попереду густий сосняк і стрій гелікоптерів розділяється на три групи. Пара командира ескадрильї вдарить по танкам в лоб, інша пара битиме зенітні установки, а друга ланка вдарить “ересами” збоку.
Першою в бій вступила пара майора Карпенка. Йому випало відволікати на себе увагу росіян, підставлятися під вогонь зенітних установок.
Гелікоптер Карпенко “підскочив” на п’ятдесят метрів – попереду, за півтора кілометра танкова колона. Праворуч-ліворуч від кабіни гелікоптера-штурмовика з-під крил палахкотить полум’я – по одній ракеті з кожного блока пішло на ціль. Задача – не влучити, тільки привернути увагу противника. Здається, цього майору вдалося досягти – до його машини потяглися товсті джгути трасуючих куль. З кожною секундою їх ставало все більше. Але “кобра” надійно захищена бронею і це Карпенка не тривожило. Його гелікоптер пірнає донизу, а збоку робить “гірку” штурмовик Кириленка. Залп з чотирьох ракет і гелікоптер молодшого лейтенанта йде вниз, до землі. А машина командира ескадрильї знову вгору підскакує. Залп...
Тепер вся увага росіян прикована до пари штурмових гелікоптерів і пора завдати головного удару. Коротка команда по радіо і в бій вступає решта гвинтокрилів. Пара капітана Івана Кобилецького – він заступник командира ескадрильї – б’є по бронетранспортерам з зенітники кулеметними установками. Там, де рухалася колона, палахкотить руде полум’я – бронетранспортери отримують кожен свою порцію ракет і спалахують чорно-димними смолоскипами. Димний простір крають на шматки траси великокаліберних куль гелікоптерних турельних кулеметів, б’ють щедро по танкам, заганяють екіпажі під броню.
А в атаку виходить основна ударна група. Чотири штурмовика несуть кожен по чотири важкі ракетні блоки, по сімдесят шість ракет калібром сімдесят міліметрів на машину. Боєголовка кожної ракети містить кумулятивний заряд, здатний пробити двісті п’ятдесят міліметрів танкової броні. “Кобри” вже нахилили хижі носи і, вибравши собі ціль, вдарили по танкам ракетами. Щоб розосередити увагу танкістів, гелікоптери працюють парами, одна пара б’є – інша виходить в атаку...
Задача виконана. Карпенко командує: “Збір”, і машини двох ударних груп, ледве кущі колесами не чіпляючи, прямують до сосняку, під прикриттям якого розділилися на групи. Це місце збору.
Зависнувши на висоті двох-трьох метрів, їх вже чекала пара командира ескадрильї...



[i] ЗПС – злітно-посадочна смуга.
[ii] “банани Сікорського” – так прозвали двогвинтовий гелікоптер С-37А. Його прототип С-37 мав форму банана.
[iii] СУ-57 “Стилет-С” 57-мм самохідна протитанкова гармата.
[iv] СТЗ-5 – артилерійський гусеничний тягач. Випускався в СРСР на Сталінградському тракторному заводі з 1937 року. До вересня 1942 року випущено 5384 одиниці. Всього з вересня 1942 до червня 1944 випущено 13449 одинці. Тягове зусилля становило 4850 кгс, і артилерійський трактор міг буксирувати всі артилерійські гармати, що стояли на озброєнні РСЧА.
[v] С-411А “Кобра” турбінний гелікоптер вогневої підтримки Ігоря Сікорського.
[vi] “сигара” – жаргонна назва блоку з некерованими ракетними снарядами.
[vii] “Форт” – науково-технічне об’єднання, яке займається конструюванням і виробництвом озброєння для авіації: стрілецько-артилерійського і ракетного, та аеромобільних військ: стрілецького і важкого піхотного: артилерійського, мінометного, гранатометного.
[viii] Гелікоптер з керованим ракетним озброєнням має один великокаліберний кулемет і по три керовані протитанкові ракети на борт.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 11:33 pm
Powered by Dreamwidth Studios