stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

До Варязького моря-15

7

Другого липня тисяча дев’ятсот вісімнадцятого року Гетьман Української Держави Павло Скоропадський підписав закон, який надавав всім, хто на цей час знаходився на українській території, право стати громадянами України. Ніяких зусиль для того, щоб отримати громадянство новоутвореної країни, докладати не було потрібно.

І в двадцять сьомому році, коли проводилися перші загальні вибори Президента Української Держави, такий принцип надання громадянства зіграв з Українською Державою злий жарт.

З двадцятого року, коли кінець Громадянської війни в колишній Російській імперії вже був близьким, і неоголошена війна комуністичної Росії проти Української Держави сходила нанівець, в країні на повну силу почалися економічні реформи. Головний радник Гетьмана України Іван Остапович Федорчук проводив їх під лозунгом: “Держава – геть з економічного життя країни! Чиновники – геть з нашого життя!” Спочатку указами Гетьмана, а потім законами, прийнятими Сеймом, запроваджувалася така економічна система, де підприємець був звільнений від злодійкуватого державницького апарату. “Де вигідно вести бізнес, – казав радник Гетьмана Іван Федорчук, – туди приходять гроші. Куди приходять гроші, там рівень життя підвищується. Ось простий принцип економічного процвітання.” Це дозволило різко активізувати підприємницьку діяльність українців, залучити в Українську Державу іноземні кредити, створило робочі місця. Економіка різко пішла вгору. А разом з економічним ростом став рости і добробут населення.

Зокрема, був прийнятий новий податковий кодекс, що встановлював тільки два види податків: соціальний, не більше десяти відсотків з заробітної плати, і п’ятивідсотковий податок на продаж. Податків було всього два, були відмінені всі акцизи, збори і мито. Такий підхід дозволив різко скоротити чиновний апарат, що зберігався в Україні ще з часів Російської імперії. Жваві і підприємливі люди отримали можливість для безперешкодної реалізації своїх талантів. Була проведена реформа банківської системи.

Все це було б чудово, але...

Але підприємливих і жвавих на тридцятимільйонну в двадцятому році Україну занадто мало було. Так, вони рвучко взялися до справи – і до власного збагачення – однак відразу ж виявилося більш, ніж досхочу, тих, хто необхідного знання, досвіду, хватки ділової не мав, але загрібати бариші лопатою бажав неймовірно. Отож в невдах, а їх було мільйони і мільйони, всепожираючим вогнем спалахнула заздрість. А всі вони були громадянами Української Держави і мали право вибирати владу, тобто, депутатів Сейму. Ось цим прорахунком Гетьмана і його радників скористалися скривджені і полізли невдахи щільними юрмами в лави політичних партій, а, отже, у державну владу.

Ставку на таких скривджених зробили багато партій, але найбільш послідовними були соціалісти з партії “поступовців” Сергія Єфремова. Вони не розпорошувалися на багато напрямків і вели агітацію свою, аби виграти вибори спочатку на місцевому рівні, а потім пройти і до верховної влади в Україні.

Ще в вісімнадцятому році Гетьман урочисто пообіцяв на протязі десяти років після оголошення незалежності Української Держави провести політичну реформу. Політична реформа в країні провадилася поступово, зміни в життя суспільства вводилися обережно, спочатку на місцевому рівні, в волостях та повітах, потім в краях – колишніх губерніях, потім на найвищому державному, коли український народ вибере Президента Української Держави.

Відразу ж виявилися союзники Гетьмана і його суперники. Національно-демократичні сили, очолювані Вільгельмом Францом фон Габсбургом-Лотрінгеном, відомим в Україні, як Василь Вишиваний, як це не дивно, бо в роки становлення української державності вони за українську булаву між собою змагалися, стали на боці Гетьмана, а соціалістичні партії під проводом партії “поступовців” Сергія Єфремова, були суперниками і становили опозицію Гетьману Української Держави Павлу Петровичу Скоропадському.

В двадцять другому році проводилися вибори до місцевих органів влади. Це був перший реванш соціалістів за поразку у вісімнадцятому році. Дворічне їхнє правління привело до того, що наступні місцеві вибори в двадцять четвертому році соціалісти програли, але виграли вибори до крайової влади. Тут так само стався провал. Але популістські лозунги знову спрацювали! В двадцять сьомому соціалісти-базікали посіли верховну владу в країні – Президентом Української Держави став Єфремов, що виграв ці вибори.

Ось тут соціалісти вже відвели душу! Як гриби після дощу з’являлися різноманітні комітети, кількість міністерств зросла в п’ять разів! Спочатку поволеньки, а потім все більше і більше підприємець в Україні змушений був вести нерівну боротьбу з державними структурами. На нього полювали, вимагаючи хабар, всілякі паразитуючі державні структури: від пожежних і санітарно-епідеміологічних станцій до всіляких дармоїдів на кшталт різноманітних домових комітетів. Корупція, яку придавили ще в двадцятому році, знову розквітла пишним квітом! Підприємці нарікали спочатку тихо, а потім все голосніше, скаженіючи від такої сваволі народних обранців. Зате міський люмпен та пролетарі розумової праці були в захваті. Аякже, все йде у відповідності з заповітами бородатих основоположників соціалізму: гарувати їм з кожним роком потрібно все менше, а задовольняти неробам свої потреби дозволяється все повніше і повніше.

Тим часом країна бідніла. Однак всі сподівалися на законний спосіб зміни влади. Не дочекалися...

Терпець урвався в тридцятому році, коли Президент Української Держави Сергій Єфремов видав указ про націоналізацію великих компаній. Бо це ж несправедливо, що багатії, яким вони належать, гроші лопатою гребуть! Ось тут вже всі зрозуміли, що далі терпіти і чекати немає жодного сенсу: сьогодні великі підприємства націоналізували, а завтра підуть під ніж соціальної справедливості середні, а за ними й малі.

І в жовтні тридцятого року стався вибух. На протязі тридцяти шести годин влада соціалістів була ліквідована. Подекуди дійшло до насилля, були вбиті особливо затяті прибічники соціалізму разом з особливо ненаситними хабарниками. Для Єфремова та його найближчих прибічників все закінчилося довічним ув’язненням, та й більшість соціалістів-хапуг у місцевих органах влади отримала досить м’яке покарання: тюремне ув’язнення на десять-п’ятнадцять років.

А для української влади був урок: не варто випробовувати терпіння народу!

Після тих подій провели реформу державної влади: було підтверджено владу Гетьмана України, якого обирали довічно, як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил. Гетьманом України був обраний Павло Петрович Скоропадський. Інститут президентства в Українській Державі скасовувався, Держава ставала парламентською республікою, віднині очолював Українську Державу Голова парламенту.

Було “де-факто” завершено об’єднання України: до цього часу західна частина України фактично була окремою державою. В тридцятому році, завдяки розвитку економічних зв’язків між краями, Україна ставала єдиним цілим. Сейм, як парламент дотеперішньої України, був розпущений. Обирався новий парламент – Народні Збори, і цей законодавчий орган обирав Прем’єр-міністра та затверджував міністрів закордонних справ, внутрішніх справ, Міністра оборони та голів різноманітних державних комітетів.

Втім, рішення цих комітетів мали тільки рекомендаційний характер.

Головною ж реформою була реформа у наданні українського громадянства. Тепер громадянином міг статним тільки той, хто довів справою своє право на громадянство. Визначала право на громадянство громада села, селища, містечка та міського району: люди, які більш-менш знали один одного. Інші ж ставали підданими Гетьмана. І з початку 1931 року населення України поділяється на дві нерівні частини: громадяни Української Держави і піддані Гетьмана України. Загальне виборче право було скасоване.

В такому поділі закладений глибокий сенс.

Громадяни Української Держави можуть обирати своїх представників у місцеві і вищі законодавчі органи. Піддані ж Гетьмана України такого привілею не мають, закони для них визначають громадяни Української Держави. А просто так стати громадянином України не дозволить місцева громада.

Але ж хто може стати громадянином України? Тільки той, хто справою довів своє право на українське громадянство. Бо права громадянина визначаються передусім його обов’язками.

Найпростіше це зробити, вступивши до лав Збройних Сил.

Там, в Учбовому Центрі, новобранець потрапляє до рук унтер-офіцерів української армії: сержантів[i] та фельдфебелів. І подальша його доля залежить від сержантів. Саме сержантів, а не якого іншого звання військового люду. Сержанта ні зовнішнім виглядом, ні хвацькою поведінкою не обдуриш. Сержант раз тільки пройдеться перед строєм, і визначить точно, хто є хто серед новобранців: хто меткий та проворний, а хто тюхтій, нехай навіть на його грудях лемеші кувати можна. І сержантам ніяк не можна помилитися: не дай Бог, що трапиться, кому потім відбріхуватися та копні отримувати? Тому справжніми сержантами стають природжені психологи.

А в Учбових Центрах тримають тільки справжніх сержантів.

Однак тут питання з’являється: як відрізнити справжнього сержанта від аматора?

Дуже просто.

Потрібно тільки глянути, як кандидат на посаду сержанта віддає підлеглим наказ командира учбової роти. Аматор повідомить своїм підлеглим новобранцям, що командир роти наказав пофарбувати підлогу в казармі. Справжній сержант лютим риком вишикує роту і всіх своїй волі підкорить: наказую фарбувати підлогу! А після цього яму копатимете! Від паркану до обіду!! Так хочу я!! Така моя воля!!!

Так от, в Учбовому Центрі української армії сержанти віддають будь-який наказ, спущений з запаморочливих висот – хоч наказ самого Гетьмана! – тільки від свого імені.

І навіть не так.

Сержант ніколи не наказує прямо: “Фарбувати підлогу! Чистити зброю! Копати траншею у взводному опорному пункті!” Тому, що підлеглий невиконання наказу виправдає безліччю об’єктивних причин: фарби не було, рушничне мастило і клоччя для чистки зброї відсутні, а в лопат держаки поламані...

Тому накази сержанти віддають у формі короткого енергійного запитання: а хіба підлога ще не пофарбована? Зброя не чищена? Траншеї і окопи не викопані? І хто персонально в такому становищі винен? В цьому разі підлеглі постійно змушені думати самостійно, самостійно шукати собі заняття і проявляти власну ініціативу, а до сержанта мають звертатися, лише щоб дозвіл отримати, чи починати діяти, і потім доповідати про виконання.

А вищі командири українського війська, які на час війни з радянською Росією полками, бригадами та дивізіями командували, не тільки самі пройшли цю школу, вони її, цю школу, й створили!

Тому для полковника Штриголя, коли розвідувальну роту його 204-ї аеромобільної бригади було задіяно в інтересах добування інформації для Вісімнадцятої армії, не поставало питання: а чим йому займатися в очікуванні скорого бойового наказу? Він-то пройшов ту ж саму школу, що й генерал Даниленко! Як влучно відмітив співець британського імперіалізму Редьярд Кіплінг, вони були однієї крові!

А що командувач Вісімнадцятої армії невдовзі викличе його разом з начальником штабу до свого кабінету на пухнастий килим і зацікавлено спитає: “ А чим, власне, займається підпорядкована штабу Вісімнадцятої армії 204-а повітряно-штурмова бригада? Що? Бойовою підготовкою? І до чого конкретно ви, товариші офіцери, своїх солдатиків готуєте?”, то в цьому полковник не мав ні найменшого сумніву.

Тому, аби не кліпати очима в кабінеті командувача, тієї ж ночі, коли розвідувальна рота в повному складі була десантовано на Псковщині, викликав полковник Штриголь Віктор Михайлович свого начальника штабу майора Залізюка Петра Йосиповича разом з начальниками оперативного та розвідувального відділень бригади і вчотирьох прикинули вони варіанти використання 204-ї аеромобільної бригади в майбутній наступальній операції Вісімнадцятої армії, що розвиватиметься на території на північ від Білорусі і південніше Фінської затоки.

- Отже, в найближчому майбутньому, – мовив полковник Штриголь, – бригада буде задіяна в наступальній операції. То ж давайте прикинемо, де, якими силами і як ми будемо діяти...

Що бригада буде задіяна в наступальній операції Вісімнадцятої армії, тут двох думок не було: в червні сорок четвертого року оборонна операція армійського об’єднання була неможлива в принципі.

На відміну від повітрянодесантних військ, особливістю повітряно-штурмових частин і з’єднань є їхня відповідність задачам загальновійськового формування. І чим меншим є таке формування, тим меншим є масштаб повітряно-штурмових сил. І в цьому – масштабі застосування – полягає основна відмінність між повітрянодесантними і аеромобільними (повітряно-штурмовими) військами.

- Згідно Бойового статуту бойове застосування повітряно-штурмових частин і з’єднань проводиться у відповідності з планом наступу польової армії чи групи армій. – Сказав начальник штабу. – В інтересах дивізії чи корпусу можуть діяти окремі роти та батальйони аеромобільної бригади. Але повітряно-штурмова бригада може воювати також і в повному складі. Я вважаю, що це найімовірніший варіант.

- Чому ви так вважаєте? – Запитав командир бригади.

- До складу Вісімнадцятої армії входять два армійських корпуси. В кожному – по три механізовані дивізії. А згідно з прийнятим нещодавно Бойовим статутом, кожна механізована дивізія має один мотопіхотний батальйон, підготовлений для дій в тактичному десанті. Для цього дивізії придається транспортний полк армійської авіації в складі трьох гелікоптерних ескадрилій. Згідно нормативу такий полк може одним рейсом перевезти мотопіхотний посилений батальйон, або повітряно-штурмовий батальйон. Звідси випливає, що нашу бригаду командування Вісімнадцятої армії буде використовувати в повному складі.

- Що ж, логічно. Тоді залишається визначити де і коли. І розробити план дій. Задача зрозуміла?

- Так точно, товаришу полковник. – Дружно відповіли всі троє.

- Отже, приступайте до роботи. Думається мені, що скоро нас викличуть на пухнастий килим...

І приблизний район і спосіб використання 204-ї аеромобільної бригади командуванням з’єднання був визначений, а батальйони перейшли від загальної бойової підготовки до підготовки цілком конкретної.




{C}[i]{C} сержанти та фельдфебелі – в Українській армії молодший командний склад має сержантське звання: молодший сержант, сержант і старший сержант; і фельдфебель.

From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 10:44 pm
Powered by Dreamwidth Studios