stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

До Варязького моря-14

Відгриміли гранатні вибухи і запала тиша. Тільки чути було шум ранкового вітру в кронах дерев.
І раптом в цей шум ввірвався тонкий, вимогливий зумер телефону. Він з відділення управління долинав і був ледь чутним, але на Карандевича і лейтенанта справив враження пострілу.
Взяв лейтенант слухавку, а там якийсь вцілілий кацап репетує щосили, що міст диверсантами українськими захоплений і підмогу висилати потрібно. Кацапа вгамували, тільки ж алярм він здійняв. Доповіли про це командирові групи. Задумався старший лейтенант Кияшко – за ніч не менше чотирьох пар поїздів колією пройшло, під ранок ще один потяг пройти повинен, в нічній темряві від авіації української ховаючись. Але коли ворогові відомо, що міст захоплений, може він пустити ешелон, в вагони спеціальний підрозділ для боротьби з диверсійними загонами призначений посадити, до мосту на швидкості прорватися і висадити підрозділ піхоти, або прикордонників з частин по охороні тилу діючою армії, яких з диверсантами боротися Статут зобов’язує. Чи зможуть в такому разі п’ятнадцять десантників відбити атаку, нехай навіть вони і захопили два опорних пункти на обох берегах річки? І відповів собі впевнено – не зможуть! Для того, щоб міст втримати, ворожу піхоту близько до мосту підпускати не рекомендується.
Отже, наказ диверсантам – колію за кілометр від мосту замінувати і ешелон, який йтиме, під укіс пустити, групі скорої атаки росіян очікувати, зброю трофейну зібрати, підготувати до бою. Опорний пункт захищали не менше піхотного взводу, зенітників не рахуючи, а в десантній групі всього п’ятнадцять бійців і всі вогневі точки його хлопці зайняти не зможуть при всьому бажанні. Висновок, необхідно командування армійське повідомити про захоплення групою мосту – нехай негайно підкріплення висилає. Бо коли росіяни второпають, що сталося, – а що довго метикувати в їхньому штабі будуть, то на це розраховувати не доводиться, – вони кинуть проти групи все, що під руку трапиться. Як завжди в таких випадках, кацапи полізуть, на втрати не зважаючи, і в такому разі п’ятнадцяти десантникам мосту втримати не вдасться.
На вишку старший лейтенант піднявся, місцевість в бінокль оглянув. Вишка метрів на десять над насипом залізничним височіє. По обидва боки від колії – ліс ялиновий тисячолітній та болота, озера болотні в промінні сонця, що сходить, в очеретах поблискують, за ними знову ліс та озерця болотні. На полянках рідких бузок листям зеленим розрісся. І знову ліс до самого горизонту і за горизонт тягнеться.
Глянув Микола Кияшко і уявив, яка краса тут восени буяє, коли округу в багрець та золото осінь вбере-розкрасить...
Навіть побіжного огляду навколишньої місцевості вистачило командирові групи, щоб зрозуміти: танк в опорному пункті по цей бік залізничного насипу займає ключову позицію. Його гармата і кулемет тримали під обстрілом не тільки ближні, але й дальні підступи до мосту і з півдня, і з півночі, а кулемети дзота прикривали підходи до позиції танка. В разі необхідності гарнізону дзота і танка могли підсобити зенітники: дві чотириствольні кулеметні установки М-4 навіть траву за кілометр викосити могли.
По той бік залізничного насипу біля мосту насип земляний, в ньому окоп на відділення – прикрити об’єкт від нападу з цього боку, де болото непрохідне майже до самого мосту підступає. Тут напад неможливий, однак заходів запобіжних вжито. Так само колючий дріт на кілках і, звичайно ж, довкола мінами все рясно засіяно.
Пробитися до мосту можна було тільки вздовж залізниці. Ще росіяни могли обійти мінне поле болотом і вийти до мосту через вогневу позицію зенітників, але тут вони потрапляли під вогонь кулеметів дзоту. Танк був основою опорного пункту і про це командир групи сказав Карандевичу.
- Разом з тобою, Старий, залишаються Фарін і Красовський. – Кияшко глянув на обох на і жестом показав, під команду Карандевича потрапляєте. – Колобок нехай в танку допомагає, а Агроном підходи до танка кулеметом прикривати буде. Поки ви тут тримаєтеся, мосту кацапам не бачити, як своїх вух.
- Але вони можуть з того боку насипу обійти, – зауважив сержант, – там ми їм не завадимо.
- Знаю. До колючки доповзуть, а там під вогонь Цукровара потраплять. – Старший лейтенант до Закутенка обернувся. – Бери Ремарка і оборону в окопі по той бік займайте.
- Ти штаб повідомив? – Це вже до Павла Автономова командир групи звернувся.
- Так точно. Наказали протриматися годину-півтори. Десант висилають.
- Коли годину-півтори, то години три певних лише на себе самих розраховувати доведеться. – Похмуро сказав командир групи. І Закутенку наказ дав. – Коли кацапи з того боку підуть, їх з вишки кулемет притисне, тільки ненадовго. До колючки вони підійдуть, а далі під ваш вогонь потраплять.
- Коли вогонь відкривати? – Запитав Карандевич.
- Старий, ти не перший день на війні, вирішуй сам. – Наказав Кияшко.
- Зрозуміло. – Коротко мовив сержант. – Будемо триматися.
Потім він разом з Мишком Харченком пішов на позиції зенітних кулеметів.
Це були дві спарки кулеметів ДА[i], авіаційної модифікації піхотного “дегтяря”, встановлені на триногах, а не “максими” зчетверені, як раніше десантники вважали. Але з броньовим захистом.
Вогнева позиція розміщувалася на болоті і зенітні кулемети встановили на двох помостах, вбивши в ґрунт палі. Поміст огородили дощаними стінками і укріпили їх мішками з землею. Вийшов досить таки надійний окоп, зведений над болотом. Установки були цілком справні і Кияшко відразу ж встановив товстенькі магазини, опустив стволи і дав коротку чергу. Ду-ду-дук, ду-ду-дук! – пробубоніли кулемети обома стволами і на водному плесі здійнялася фонтанчиком вода. Весь простір по цей бік насипу прострілювався кулеметами на відстань до двох кілометрів.
- Жаль, бліндажу для нього немає. – Сказав Харченко.
- Як ти того бліндаж на болоті зведеш? Нічого, поки вони на підході будуть, ти і звідси шарахнути по кацапам встигнеш. – Вирішив командир групи. – Запам’ятовуй сектори. По насипу ти їх не пустиш, і бити далі, ніж “максим” з вишки зможеш. Через річку також переправитися не даси. А ближче бій підійде – бігом в дзот, будеш допомагати Агроному.
- Я тільки запас набоїв більший зроблю. – Сказав Мишко, прямуючи до землянки з боєприпасами.
Тільки побувавши в танку і дзоті, на позиції зенітників, Кияшко оцінив, як добре була організована вся система охорони і оборони мосту. І коли його десантній групі вдалося так швидко і без втрат взяти міст, то тільки тому, що його хлопці цю систему змогли зламати зсередини. Взяти міст штурмом ззовні було б важко і батальйону піхоти, – це коли б по лісам-болотам диверсанти цілими батальйонами шастали.
Кияшко разом з трьома десантниками Федором Шерстюком, Абрамом Драком і Сашком Лященко перейшов мостом на той бік і дав вказівки лейтенанту Барабашу. Він обійшов опорний пункт: танк, тільки тут був не піхотний Т-26, а БТ-7 з гарматою Ф-34 калібром 76 міліметрів, замість “сорокап’ятки”, дзот, позиції зенітників були точною копією того, що було зведено на лівому березі. В танку вже обжилися Ваня Дзюбан і Сергій Івченко. На вишці облаштувався з біноклем Микола Височенко, спостерігач.
- Історик і Ковбой у твоїй групі залишаються. Ви будете, скоріше за все, тут автономно відбиватися, тому сам вирішуй, кого куди поставити. В разі необхідності ми допоможемо вам вогнем з лівого берега... Ну, або ви підтримаєте вогником, коли нам буде непереливки. – Кивнув снайперу. – Пішли!
Вони гуртом вже піднялися на міст, коли почувся голос спостерігача.
- Москалі! – Микола Височенко показував вздовж залізниці.
Там, з-за повороту з’явилася біла хмарка і за хвилину прямо на міст мчав паровоз з платформами.
- Одна... дві... три... чотири... – Рахував Барабаш. – чотири платформи. Рота, не менше...
Скоріше за все, паровоз росіяни використовували за відсутністю автотранспорту – проблеми з рідким паливом у них почалися після втрати нафтових родовищ на Кавказі. Паровоз, очевидно, мав підігнати ближче до мосту платформи з десантом піхотинців чи прикордонників.
- Історик, до кулемета в дзот! – Наказав Барабаш. – Ковбой, зенітна установка – твій кусень хліба! Все, командире, тобі пора на той бік, тут ми справимося, не переймайся! А я з Гуйвою той бік постережу!
Лейтенант потиснув руку командирові і разом з Олексієм Броніцьким побіг на той бік насипу.
- Дійсно, командире, пора нам. – Мовив Шерстюк. – Коли з цього боку лиш відволікають увагу...
- Схоже на те. – Погодився Кияшко. – Що ж, поквапимося...
Вони бігом поминули міст і старший лейтенант, залишивши снайпера внизу, поліз на вишку...
Паровоз росіяни розігнали наскільки змогли. Але Кияшко, як і командир групи на північному боці річки лейтенант Барабаш, був певен, що це тільки відволікаючий маневр, аби привернути увагу десантників. І командир наказав групі зосередитися на південному секторі, там він чекав головного удару ворога.
Тим часом ешелон подолав половину шляху. Ризик для росіян був невеликий: кулеметний вогонь, не кажучи вже про штурмові карабіни десантників, на такій відстані був малоефективним. Вони ж не знали точно, що саме трапилося в зоні мосту. Противник не мав ніякої інформації, що там зараз відбувається, а тому кацапи полізли нахабно, сподіваючись на свою чисельну перевагу. І поплатились за це.
Потяг наближався і ось-ось мала спрацювати міна, закладена на колії. Однак десантники почали трохи раніше. Гучно бабахнула гармата Вані Дзюбана. Рафаель був точним до міліметра – в котел влучив снаряд і він вибухнув майже одночасно з вибухом заряду, закладеного на колії. Паровоз миттєво огорнувся білим паром, на невловиму мить пізніше з-під коліс рвонув вогонь і величезна махина паровоза, неквапливо, як у сповільненому кіно, нахилилася і шкереберть полетіла з високого насипу. Слідом за паровозом, налітаючи одна на одну, платформи. Невідомо, чи були там росіяни, проте купа брухту утворилася чимала.
Особливістю місцевості було те, що наступати росіяни могли тільки по вузькій смузі прокладеної залізниці і путівця, який проліг поруч з насипом, із його західного боку. І ось тепер на дорозі горою височіли паровоз і биті платформи. Невідомо, на що сподівалися росіяни, тільки тепер шлях для колісної і гусеничної техніки по путівцю вздовж залізничної колії було перекрито намертво.
І щоб розчистити його, немало часу знадобиться... Що ж, нехай пововтузяться!
Тим часом місце катастрофи щільно огорнулося білим паром і чорним вугільним димом. Ця своєрідна “димова” завіса протрималася відносно недовго, не більше трьох-чотирьох хвилин, а то й менше. Але прикрити від спостереження десантників переміщення росіян змогла. Коли пар і дим розсіялися, десантники побачили, як ворожа піхота бігом, в швидкому темпі, наближається до мосту.
З вишки негайно вдарив кулемет. “Максим” хоч і застарів для маневреної війни, але в обороні він залишався таким же неперевершеним ідеалом, як і в часи свого тріумфу у Великій війні. В натовп солдатів врізалися черги і, потрапивши під згубний вогонь, москалі короткими перебіжками під захист лісу кинулися. Лященко встиг зарядити одну з зенітних установок і вичікував, коли росіяни зберуться в його сектор.
Потрапивши під вогонь кулемета з вишки і танкової гармати, росіяни стали збиватися праворуч, на схід від насипу. Короткими перебіжками по двоє-троє вони долали насип і накопичувалися в очеретах перед дротяною загорожею. Тепер вони не лізли на рожен, все робили обдумано. Однак варіантів дій у них було всього два: або атакувати десантників по насипу і путівцю, який прилягав до залізниці, або ж вистригти в дротяному загороджені проходи і атакувати зі сходу з боку болота. І той, і той варіанти однаково програшні були, небезпечні великими втратами атакуючих: насип і путівець не дозволяли розгорнутися в бойовий порядок, атакувати доведеться щільними рядами, а два кулемета – на вишці і танковий – зметуть будь-яку кількість піхоти; вистригти колючку і вдарити з боку болота можна, але по багнюці піхота буде плентатися з черепашачою швидкістю: два кулемета переб’ють всіх до того, як вони виберуться на сухе.
Однак недооцінювати противника не варто було: росіяни вдалися відразу до обох варіантів. Їхні різчики дроту болотом, по шию у воді підповзли до загорожі і вистригли нижні нитки колючки. Щоб розрізати дріт на другому ряді, різчикам довелося вилазити на сухе і тут вони були, як на долоні. З вишки Затока їх зняв двома короткими чергами. Росіяни зі злістю стали бити з трьох ручних кулеметів по вишці, але сталеві листи та мішки з піском надійно захищати кулеметника; цим вони досягли лиш одного: примусили його сховатися і припинити спостереження. Танк по той бік насипу не міг тепер вдарити по групі, що атакувала від болота, крім того, його відволікли атакою по насипу. Росіяни юрбою вискочили з болота і кинулися до дротяної загорожі. Передні вже рубали піхотними лопатками дріт, коли збоку по ним вдарила зенітна кулеметна установка. Два спарених авіаційних “дегтяря” просто змели всіх, хто скупчився біля дротяної загорожі. Залишивши зо два десятки тіл, росіяни відкотилися назад у болотяну багнюку.
Можна було сподіватися, що після такого облизня в бою настане пауза. Противнику потрібно після невдачі привести себе в порядок, обміркувати обстановку і прийняти нове рішення на атаку. А для цього потрібен час більш-менш тривалий. Однак російський командир виявився завзятим хлопом. Він ніяк не бажав визнавати свою поразку. І десантники переконалися в цьому майже негайно.
В повітрі, перекриваючи тріск кулеметів і гвинтівок, просвистіло і на залізничній колії бабахнув вибух. Другий здійняв стовпом багнюку на краю болота. Наступна серія мін впала на вогневу позицію зенітників. Однак, страшне було лише пряме влучання: міна калібром вісімдесят два міліметра, яка потрапила в болото, нехай навіть за якийсь метр від помосту, здіймала в повітря тільки воду, твань і жабуриння, осколки її залишалися глибоко в твані і не могли завдати шкоди. Та мінометники справу знали, а хлопцями були настирливими, і після п’ятого чи шостого залпу взводу мінометів гуркіт зенітних кулеметів замовк.
- Сашко! Ковбой! – Передчуваючи недобре, крикнув Барабаш. – Сашко!
Йому ніхто не відповів. А коли вітерець розвіяв дим вибухів, Барабаш побачив, що понівечена зенітна установка вперлася обома своїми стволами в дощану платформу і Сашко Лященко висить на ручках плечового упору. З окопу вискочив Олексій Броніцький, ходом сполучення добрався до помосту з зенітною установкою, зняв Сашка з сидіння і поклав на дно платформи.
А росіяни тим часом посилили вогонь по позиції десантників.
Мінометники спочатку вели вогонь по вишці, а потім різко перенесли його на насип. Танк огорнули вибухи і він осліп. Росіяни відчувши, що по ним не стріляють, кинулися знову до мосту. Одна група щільною масою сунули по насипу і вздовж путівця. Друга, бредучи по пояс в болотній багнюці, просувалася по правому березі річки. Танк вогонь по атакуючим зі сходу вести не міг, від нього вони були закриті насипом. Потрібна була допомога лівого берега.
Все це Кияшко бачив у бінокль з вишки на південному боці. Він крутнув ручку телефону.
- Старий! Бачиш тих халамидників на правому березі? А ну дай туди з гармати!
Карандевич розвернув башту “двадцять шостого” і “сорокап’ятка” дзвінко стрельнула двічі.
Тільки тут загуділо повітря і, облямовуючи міст півколом, вдарили по росіянам наші штурмовики. І на залізничну колію – а більше все-одно нікуди, так було вузько – транспортно-десантні гелікоптери на посадку з ходу йшли і сідали ланками, по троє відразу. А над ними в небі ходили колами пари тупоносих винищувачів, прикриваючи висадку десанту. Спалахнула від ракетних вибухів минулорічна трава на схилах насипу і жвавий вогонь поповз до мосту...
Перша повітряно-штурмова рота була висаджена з гелікоптерів прямо на залізничне полотно і з ходу вступила в бій. Удар десантників виявився для противника зовсім несподіваним. Опинившись під перехресним огнем, – дві ланки гелікоптерів висадили штурмові взводи за спиною наступаючих росіян, – кацапи опиралися недовго. Більшу частину знищили, декого взяли в полон. Полонених посадили в бліндаж під варту. Втім, вони не виявляли особливого бажання втекти або навіть висунути носа з бліндажу.
- Вливаюся в вашу роту. – Сказав командир розвідувально-диверсійної групи.
Сонце було в очі, від диму пожежі в старшого лейтенанта Кияшка сльозилися очі. І від недосипу, звичайно – сьогодні десантники очей не зімкнули. Було душно, жарко і піт після бою стікав з лоба.
- Які втрати? – Запитав капітан.
- Троє загинули: Барабаш, Височенко і Лященко. – Скривившись, як від зубного болю, сказав Кияшко. – Трьох поранено: Харченка, Броніцького і Шерстюка. Федька зачепило легко, може воювати.
Втрати були, як для розвідників, величезними: третина групи була втрачена. Барабаш отримав кулю, коли висунувся з окопу, – очевидно, його підстрелив снайпер. Височенко і Лященко загинули під час мінометного обстрілу, зловив два осколки в спину Олексій Броніцький, також осколком міни перебило ногу Мишкові Харченку, він не встиг сховатися в бліндаж, коли переносив набої, а мінометники в цей час дали пару залпів по лівому березі.
- Загиблих і поранених “вертушки” заберуть. – Зітхнув капітан. – А нам готуватися потрібно до оборони, за годину, не більше, тут батальйон кацапський буде. А в них танки, сам шість штук бачив...
Командир першої роти повідомив старшому лейтенанту Кияшку, що передишка буде недовгою – до мосту з півдня підходить якась відступаюча частина, в колоні помічені танки.
Командир роти перш за все вислав в обидва боки: на південь і північ бойову охорону, по два бійця з ракетницями. А на вишки поставили спостерігачів. На північному боці вирили окопи і встановили два захоплених у росіян 82-міліметрових міномети. Тут вони будуть надійно захищеними від куль та снарядів, маючи можливість обстрілювати всі підходи до мосту з боку Ленінграду.
Власну артилерію мала й повітряно-штурмова рота: гелікоптери разом із взводами висадили дві 57-міліметрові протитанкові гармати, два станкові піхотні гранатомети і чотири міномети калібром 81 міліметр. З гелікоптерів вивантажили й досить боєприпасів. Та ще по кілька десятків протитанкових мін: протигусеничних і протибортових.
Десантники швидко дообладнали опорний пункт.
На північному боці в насипному пагорбі, де танк і дзот зведені, окопи для мінометів вирили.
Попереду дротяного загородження, там де міни протипіхотні кацапами були встановлені, збоку від путівця і на схилі насипу залізничного протибортові міни замаскували – “тридцятьчетвірки” радянські будуть в борти бити. Одну з протитанкових гармат попереду вогневої точки з танком встановили, гарматний майданчик мілким був – ґрунтові води виступили, гармаші ледве на півметра вглиб вкопалися. Другу гармату на пагорбі встановили, тут окоп згідно статуту вирили...
Десантники ще обладнували свої позиції, коли за два кілометри від мосту ракета в небо синє злетіла – це був сигнал від бойової охорони: противник на підході. І майже відразу вибухи гримнули і земля чорними фонтанами в небо здійнялася. Радянський батальйон, який з фронту відступав, з ходу атакував захисників мосту. півдюжини танків і піхота на автомобілях стрімко насувалися на позиції десантної роти. І це були зовсім не ті витязі в зелених кашкетах, що могли тільки з партизанами й повстанцями воювати, яких десантники разом з диверсійною групою Кияшка розгромили напередодні. Ці воювали вміло.
Танки, стріляючи на ходу зі своїх сімдесятишестиміліметрових гармат, накрили вибухами пагорб. Одна з “тридцятьчетвірок” видерлася на насип і йшла по рейкам, час від часу порскаючи вогнем з гармати і поливаючи міст з обох кулеметів.
Піхота спішилася з вантажівок і, розвернувшись в ланцюг, на міст пішла.
Вона йшли без стрілянини. Не чути було ніяких команд, солдати знали свій маневр. Коли до мосту залишалося метрів п’ятсот, спрацювали протибортові міни, встановлені обабіч путівця. Передній танк отримав в лоб клювок “дзьобика” – струменя кумулятивного заряду міни, – і завмер, перегородивши шлях. Друга “тридцятьчетвірка” спробувала обійти підбиту машину, протискуючись між нею та насипом, і по ній вдарила протитанкова гармата. Приціл навідника-десантника був вірним – танк, прошитий наскрізь підкаліберним снарядом, спалахнув. Дорога тепер перегороджена надійно, кацапам пововтузитися доведеться.
Однак росіяни не повернули назад, радянські піхотинці продовжили рух, вони обтікали підбиті машини, на ходу вирівнюючи ланцюг. Довгі черги з двох зенітних установок змусили піхоту зупинитися, а потім і залягти. Зверху на неї посипалися міни десантників.
Однак командир у кацапів виявився завзятим. З-за спин піхотинців вдарила гаубична батарея, а їхні танки тим часом спробували зіпхнути з дороги підбиті машини. І це їм майже вдалося. Танк, який просувався насипом, вів тепер вогонь з місця, намагаючись вразити дзот та Т-26 на пагорбі.
І він майже досяг свого.
Трьома влучними пострілами завалило амбразуру дзота. Прямим влучання сімдесятишестиміліметрового снаряда зірвало і відкинуло геть башту “двадцять шостого”. Ще постріл, і там, де стояла гармата протитанкова, димить вирва. Однак і танк кацапський не залишився безкарним. Збоку, від болота вдарили залпом два станкові гранатомети і дві реактивні гранати прошили кумулятивними струменями борт “тридцятьчетвірки”. Ще один танк, який зміг зсунути підбитого товариша в болото і протиснутися в вузький прохід, десантники підбили гранатами піхотних реактивних гранатометів.
І все-таки, незважаючи на понесені втрати, москалів зупинити не вдалося.
Ще один влучний постріл і снаряд з танкової гармати розбив кулемет на вишці. Тепер лише кулемети в окопі біля мосту не давали радянським піхотинцям перебратися через насип. Але коли гаубична батарея подавила вогонь протитанкових гармат і кулеметів, піхота росіян знову піднялася в атаку.
- Потрібно негайно контратакувати! – Командир роти обернувся до Кияшка. – Миколо, бери другий взвод і вдар по ним від болота, через насип. А я разом з першим вдарю в лоб.
Другий взвод вийшов на вихідні позиції, коли росіяни, а їх прикривав вогонь танкових гармат з-за підбитих “тридцятьчетвірок”, вже піднімалися на насип. Проте наші кулемети стригли понад колією щільненько і москалі не ризикували лізти під кулі на вірну смерть.
А в цей час на них з того боку насипу полетіли гранати. А за ними слідом, ледве в розпеченому боєм повітрі просвистіли осколки, піднявся в атаку взвод під командою Кияшка.
Били впритул короткими чергами з штурмових карабінів, билися ножами, піхотними лопатами. Десантники молотили кацапів нещадно, тільки ж і росіяни озвіріли. Несподіваність атаки викликали в них спочатку сум’яття, однак чисельна перевага була на їхньому боці і вони почали тіснили десантників до залізниці. Притиснувши десант до насипу, росіяни готувалися до останнього кидка...
...Здійснивши в тилу ворога стрімкий кидок вздовж залізниці, передовий загін вийшов до мосту в найкритичніший момент. Коли десантникам вже здавалося, що ворога не зупинити, за спинами у кацапів загриміли постріли, і на березі річки стали вибухати снаряди. Танки передового загону встигли вчасно...
Бій закінчився швидко. Міст був збережений і по його металевим прольотам загуркотіли гусениці танків, котилися на північ колеса сотень машин.



[i] ДА – кулемет Дегтярьова авіаційний.
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 11:45 pm
Powered by Dreamwidth Studios