stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

До Варязького моря-12

...В Острові 412-й повітряно-штурмовий батальйон висадився в складі двох піхотних аеромобільних рот, роти важкого озброєння, протитанкової і мінометної батареї та забезпечуючих підрозділів.


Кожна піхотна аеромобільна рота батальйону складається з управління роти, трьох піхотних взводів, в кожному з них по двадцять чотири стрільці, гранатометно-кулеметного і мінометного взводів. Всього в роті два офіцери, двадцять унтер-офіцерів в званні від молодшого сержанта до фельдфебеля і сто вісімнадцять рядових солдатів. На її озброєнні знаходяться чотири 81-міліметрових міномети, два автоматичних станкових гранатомети АГС-40, три ротних кулемети ПК-42, дев’ять легких кулеметів РПК-40, три снайперські гвинтівки СГС-40, одинадцять піхотних ракетних гранатометів РПГ-9Д, сто вісім штурмових карабінів М-40, двадцять дев’ять пістолетів-кулеметів і двадцять п’ять пістолетів. В обороні підрозділ займає смугу до шестисот метрів, а щільність вогню стрілецької зброї була така, що кулями можна викосити не тільки наступаючу піхоту противника, але й всю траву в смузі оборони піхотної аеромобільної роти...
Третя аеромобільна рота зайняла автомобільний міст і оборону його командир роти згідно статутних вимог організував. Міст цей зведений вже після початку війни, коли росіяни виявили, що Варшавська залізниця під ударами авіації опинилася і необхідно ще один транспортний маршрут для постачання військ мати. Для цього автомобільну магістраль від Пскову до кордону проклали, де радянські війська все ніяк не могли оборону латвійських військ, дивізіями Російської Добровольчої армії посилених, подолати.
Довжина мосту сто десять метрів, він витримує не тільки автомобільну техніку, але й важкі танки вагою до шістдесяти тонн включно. Північний край його до околиці Острова виходить. Оборону перший взвод тут тримає, тут піхоті аеромобільній танки легко стримати можна, танки ворожі можуть наступати тільки вулицею і в бойовий порядок росіянам досить складно тут буде розвернутися, всією зграєю, як в полі чистому, накинутися не зможуть, а поодинці танки бити легше. Головне – стримати піхоту кацапську. Ротні мінометники та гранатомети автоматичні для цього вогонь загороджувальний організували, кулемети ротні та легкі перехресним вогнем притиснуть піхотні лави росіян, а снайпери та стрільці особливо завзятих відстрілювати будуть. Коли ж ротні міномети не справляться з навальною атакою, їм батальйонні 120-міліметрові міномети допоможуть. І можна бути впевненим, що піхота радянська тут не прорветься.
А південний кінець в чисте поле виходить. З цього боку піхоті танковий удар відбивати важкувато буде – танки наступатимуть в лінію, вести вогонь зможуть всі разом і їм легко буде цілі свої відшукати. Тут і командирові роти, і взводним командирам, сержантам, думати потрібно, як бійців розставити, де окопи копати, де гармати протитанкові поставити. І не баритися з рішенням. Задача не легка, але вирішувана...
Другий взвод оборону праворуч дороги тримає, тертій – ліворуч. Копають десантники землю, долонь не шкодуючи, облаштовуючи взводні опорні пункти. Оборона відразу лаштується, як протитанкова. Танки – основна загроза для десанту. Тому в кожному опорному пункті по гарматі протитанковій та по три РПГ – протитанкові реактивні піхотні гранатомети – на взвод, а ще метрів за двісті п’ятдесят попереду траншеї сапери міни протитанкові та протипіхотні встановили. Не густо, однак вистачить танки зупинити. Коли ж танк на місці застиг, його протитанкістам легше вцілити. А гармата “Стилет-Б”, що на озброєнні батальйону знаходиться, радянську “тридцятьчетвірку” в лоб за півтора кілометра пробиває. Рубіж же розгортання танків по узліссю проходить, а узлісся те всього-на-всього на кілометровій відстані від вогневих позицій протитанкових гармат.
Гармата – 57-міліметрова протитанкова зразка 1941 року – була приведена в бойове положення, підготовлена до стрільби прямою наводкою і надійно замаскована. Гарматний окоп перекрили маскувальною сіткою, використовуючи гілки з негустим листям. Кущі перед окопом, які заважали огляду і обстрілу, зрубали малими лопатами під корінь. Біля гармати лежав розкритим один пенал з бронебійними снарядами. Решта боєкомплекту – в ящиках в ровику. За сотню метрів ліворуч і ближче до дороги з окопчика виглядав ствол ротного кулемета ПК-42 – прикриття гармати з флангу. Хлопці за кулеметом бувалі, свою справу знають, зможуть притримати кулеметним вогнем тих, хто – коли росіянам вдасться прорватися по дорозі! – спробує обійти вогневу позицію з флангу. Атакуючи взводний опорний пункт в лоб – в цьому командир другого взводу був впевнений абсолютно – кацапи нічого не доб’ються. Подолати під прицільним вогнем кілометр відкритого простору, де все видно, як на долоні, не так просто. А щоб обійти опорний пункт праворуч, потрібно більше двох кілометрів пробиратися узліссям, яке прекрасно проглядається...
Вибухи “катюш” радянських відгриміли, супостат ще мінами з-за лісу додав щедро.
Час вже танкам атаку почати.
І танки радянські не забарилися, про себе ледь чутним гулом заявили. Командир гармати сержант Величко весь внутрішньо напрягся. Підніс до очей бінокль, до окулярів припав.
- До бою! – Скомандував.
Всі, хто знаходився біля гармати, почули цей гул, приглушений відстанню, і приготувалися.
Ось і кацапи з лісу висипали, як горох з мішка, юрбою безладною. І сержант на мить розгубився, не знаючи, як бути, що робити. Ось цього він, признатися, не очікував: на дорозі, що вела з лісу до мосту один за одним з’явилися кілька мотоциклістів. В бінокль бачив їх він зовсім близько. На зелено-оливкових машинах, в зелених сталевих шоломах, схопивши кермо широко розставленими руками, їхали мотоциклісти. Вони, здавалося, являли одне ціле зі своїми машинами, як і ті солдати, що сиділи поряд в колясках, спрямувавши стволи ручних кулеметів праворуч-ліворуч від дороги.
Величко очікував побачити танки, самохідні гармати, “зіси” або “студебекери” забиті мотопіхотою, а тут – мотоциклісти! Чи ж для “Стилета” така ціль? Воістину, з гармати – по горобцям! Бути не може, що за цими “драндулєтами” не рухається щось значніше, істотне, що не з’явиться ціль, гідна снарядів...
- Увага! Цих пропускаємо. – Негайно прийшло рішення. – Нехай цими мандавошками піхотà займається. Гармата замаскована відмінно, нас вони не помітять, проскочать мимо.
А мотоциклісти їхали не поспішаючи, об’їжджаючи баюри та ковбані, погойдуючись на нерівній горбистій дорозі. Врешті-решт вони мали опинитися від гармати в якихось ста двадцяти, найбільше, ста тридцяти метрах, ближче дорога не підходить до вогневої позиції. Але помітять чи не помітять? По всьому – не помітять, вони не дуже дивилися по сторонам. Все-таки в себе вдома їдуть. Коли б не така роздовбана дорога, не заносило б машини в багнюку, не доводилося б їм, виляючи з боку в бік, вибирати дорогу, – як на параді їхали б. Шкода, не можна розкривати себе до часу. Показали б їм...
Величко нарахував до тридцяти мотоциклів. П’ятнадцять пар. Тріск їхніх моторів глушив всі звуки і неможливо було почути, чи йде за ними яка техніка... Нехай би вже їх мимо проносило швидше!
Колона мотоциклістів, нарешті, вся виїхала з лісу і розтяглася по дорозі. Проміжок між останньою парою мотоциклів і узліссям ставав все більшим. Провів сержант першу пару, яка пропала з очей, схована чагарником, другу, третю... І тут пролунав схвильований голос спостерігача.
- Є ціль! Броньовик!
Величко миттєво перевів бінокль праворуч. На дорозі з’явився важкий, закутий в броню бронеавтомобіль БА-11. Широко рознесені колеса з розвинутими ґрунтозачепами, потужний радіатор, по бокам корпуса запасні колеса. За першим з’явився такий самий бронеавтомобіль, за ним – танк Т-34. Впритул...
- По головному! Приціл постійний! Наводити в двигун. – Сержант зробив паузу і голосно, аж голос сів від напруги, скомандував давно очікуване. – Вогонь!
Оглушливо, різко рвонув слух постріл. З ствола вирвався сліпучий конус полум’я. Гуркіт струснув довкілля. Гаряча гільза, димно вилетіла з казенника, покотилася з передзвоном. Червона траса ковзнула понад самою землею і майже відразу долинув звук вибуху. Снаряд точно поцілив в передню частину броньовика, яскраво сяйнуло на броні, за мить мотор і кабіну охопило полум’я – бензин речовина легкозаймиста – охоплюючи башту з гарматою. Висунувся з лісу ще один броньовик і відразу ж позадкував...
- По другому... Вогонь! – Зупинився та з’їхав у кювет і другий бронеавтомобіль.
Навідник вже вів вогонь без команди. Танк, який йшов за цією парою, став різко розвертатися, аби об’їхати підбиті машини... Третій снаряд пролетів мимо і зник в лісі, однак четвертий влучив в борт “тридцятьчетвірки”, зриваючи ящики з ЗІПом, полетіли сторч якісь шматки. П’ятий і шостий ввійшли в борт нижче надкрилків, розриваючи праву гусеницю. Башта танкова смикнулася раз-другий і застигла, тільки великий люк трапецієподібної форми відкинувся, з танка поспішно вивалилися троє танкістів і за хвилину звідти рвонуло в небо високим стовпом рожево-білого полум’я.
Над головою зі свистом пройшли кулі. Одна зачепила гарматний щит і з виском понеслась кудись вбік. І всі почули дрібний перестук кулемета. Величко повів біноклем вздовж узлісся і відразу ж побачив спалахи “дегтяря”. Не встиг він дати команду, як навідник доповів:
- Бачу кулемет! Є ціль!
- Осколковим! Два снаряди! – Сержант підняв руку і різко її опустив. – Вогонь!
Постріл! Із дзвоном стріляна гільза вилетіла і лягла між станин. Заряджаючий підхопив поданий підношувачем снаряд і з розмаху послав його в димний, жаркий казенник. Ще постріл... В окулярах бінокля видно було, як снаряди, ламаючи тонкі стволи, розірвалися один за одним. Кулемет замовк.
Ліворуч почувся тріск мотоциклетного мотора і потім коротка кулеметна черга – це стріляли по мотоциклістам, які повернулися назад, кулеметники з прикриття. Два мотоцикла зробили півколо і понеслися з дороги через улоговину до гармати. З бічної коляски переднього пульсуючим струменем бився вогонь кулемета. Його підтримав кулеметник з мотоцикла, який позаду рухався. Потім з’явився третій мотоцикл. Росіяни, ще не побачивши противника, вели вогонь навмання. Досвідчені, видно, вояки: щільний кулеметний вогонь, навіть неприцільний, мав справити на артилеристів досить значну психологічну дію...
Величко так і не встиг подати команду: “По мотоциклістам ліворуч!”, кулеметники з прикриття були стріляними горобцями: друга чи третя коротка черга зрізала відразу двох солдатів на передньому мотоциклі. Водій звалився на кермо, а кулеметник в колясці відкинувся навзнак, і, поки мотоцикл ще котився по інерції, рука його, що за борт звісилася, тяглася по землі. Третій солдат зіскочив, але кулеметник вже поклав на нього око і наступна коротка – в два постріли – черга добила того москаля. Два задні мотоцикла розійшлися віялом і один спробував розвернутися, але земля була волога і колеса буксували. Ще одна черга – це вже стріляли зі своїх карабінів і протитанкісти – влучила в бак і він, перевернувшись, загорівся. Водія задавило насмерть, а кулеметник все-таки виліз з-під коляски і хтось з артилеристів добив його. Третій все ж встиг розвернутися і росіяни – їм навіть ніхто не встиг пальнути услід – дали драла.
З-за другого бронеавтомобіля, який так і не загорівся, виїхала ще одна “тридцятьчетвірка”, а потім ще одна. Над широким скошеним лобовим листом гойдався в такт рухові тонкий хлистик антени.
- По танку! Приціл постійний! – Знову закричав командир гармати. Почув, як заряджаючий доповів: “Готово!”, і скомандував: – Вогонь!
Одночасно з пострілом зовсім поряд вибухнув один і слідом ще один снаряд, у повітря свиснули осколки – танки відкрили вогонь у відповідь...
...Фельдфебель Грищенко початок війни зустрів в протитанковій артилерії.
Протитанкістів піхота з перших днів війни називає “пушкарями”, скорочено – ПТО[i], а то й просто “прощай, Батьківщино!”. Останнє прізвисько для протитанкістів кривдне і злить їх, Тимофій Грищенко з самого першого дня воює, пройшов шлях від рядового бійця до заступника командира батареї. До війни ще в артилерію протитанкову потрапив, як до війська добровольцем пішов. У вересні сорок другого року він вже командиром вогневого взводу став, тому зауваження про протитанкістів: “ствол довгий – життя коротке” явно не про нього було. Хоч доля правди була, тільки признаватися собі в цьому не дуже любив. Війна за два роки багато в чому змінилася, і в нас, і в росіян обновилася і тактика, і зброя. Іншими стали радянські “тридцятьчетвірки”, з’явилися важкі “іси” і самохідки зі 122-міліметровими і 152-міліметровими гарматами, а “Стилет-Б” все той самий, який був на початку війни. Хоч на нього гріх скаржитися, “тридцятьчетвірки” росіян “Стилет” в лоб пробиває з ого-го якої відстані, легкі ж танки та бронемашини взагалі, як горіхи, трощить. А важких “ісів” у кацапів не так вже й багато і з ними цілком справляється гладкоствольна “Рапіра”. Правда, “Рапіра” заважка для протитанкової гармати, вручну її по полю, як “Стилет”, вже не покотиш, ось тому її на середні танки і самохідки ставлять. Втім, часом протитанкістам буває не солодко...
Густий і стрімкий, як гірський обвал, рев пікірувальників падає з блакитного піднебесся. Вибухи бомб стрясають землю. Попереду оборони десантників, там, де вовтузилися серед чагарникової зелені піхотні лави росіян і пересувалися оливково-сірі башти радянських “тридцятьчетвірок”, здійнялися ввись важкі грудки землі, пісок і клоччя зелені. Над ними зайшли ланки українських пікіруючих бомбардувальників, закрутили своє “колесо”. Тугі курні хвилі гасять сонце, люте пекло вибухів рве повітря. Бомби рвуться по три відразу. “Тр-р-рах! Тр-р-рах! Тр-р-рах!” – здається, земля ось-ось лусне всією своєю товщею і розвалиться, як стиглий кавун, на дві половинки. Ревіння повторюється, виск – і знову: “Тр-р-рах! Тр-р-рах! Тр-р-рах!”, підряд дев’ять вибухів. Там, де готувалися йти в атаку росіяни, осідає земля, зверху сиплеться зливою пісок, піднятий бомбами. З одного боку рев глухне, і відразу наростає з іншого. Крізь пил не видно літаків, які заходять в піке. Чути тільки, як відриваються і, виючи, летять донизу бомби...
Над вогневою позицією “Стилета” заходить рокітливо в атаку ланка штурмових гелікоптерів. Задня пара випускає поперед себе чорні димні щупальця ракетного залпу і серед радянських танків постають спалахи вибухів. Здіймаються в синє небо чорні султани диму – горять “тридцятьчетвірки”...
Навскоси, по лугу, через чагарник до залізниці, витягнувши довжелезні, як телеграфні стовпи, стволи, йдуть важкі Т-10, “Боксери”. За ними, то доганяючи, то відстаючи, бронетранспортери з мотопіхотою. Бій переміщується за міст, за річку, на північну околицю міста. По обидва боки невисокого залізничного насипу суцільним потоком йдуть танки, бронетранспортери, артилерійські тягачі, вантажівки з боєприпасами, пальним, йдуть санітарні машини і бронетранспортери з червоним хрестом в білому колі...
Вперед, на північ!




[i] ПТО – протитанкова оборона.
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 10:44 pm
Powered by Dreamwidth Studios