stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

До Варязького моря-10

6

...412-й окремий повітряно-штурмовий батальйон був піднятий по бойовій тривозі о двадцять третій годині сорок хвилин двадцять другого червня сорок четвертого року.

В фільварок, де розмістився штаб батальйону викликали командирів всіх трьох рот, взводів та інших бойових та забезпечуючи підрозділів. До речі, перша рота була виведена в резерв командування Вісімнадцятої армії і командир її був відсутнім.

Командир батальйону – майор Двужильний. Майор ішов бойовими дорогами з самого початку війни з комуністичною Росією. Він мав чималий військовий досвід і непросту життєву біографію.

Командний пункт і штаб батальйону – в баронській садибі. Кабінет командира батальйону на другому поверсі, поруч – кабінет начальника штабу. Двері командирського кабінету відчинилися.

- Товариші офіцери! – Скомандував начальник штабу.

Капітани, старші лейтенанти, лейтенанти і унтер-офіцери підхопилися. Важка у комбата рука – половину війни Юрій Михайлович Двужильний у штрафних частинах провів: спочатку сам провину свою кров’ю спокутував, потім під його командою інші боєм очищалися перед Українською Державою.

- Значить так, товариші командири. – Суворе обличчя майора раптом усмішкою осяялося, ніби сонце крізь хмари проглянуло. – Отримано наказ на бойові дії. Прошу до карти...

Майор Двужильний починав війну командиром літака КС-3, що у військово-транспортному варіанті мав назву С-42. Починаючи з вересня до грудня його літак перевозив з оточеного радянськими військами Харкова цивільний люд на захід і південь України, зворотними рейсами везли медикаменти і консервовану кров, боєприпаси і тушонку, авіаційні мотори і танкові дизелі. Вивезти з п’ятимільйонного Харкова до війни встигли тільки дітей дошкільного віку, а от всіх дітей шкільного віку до початку війни не змогли. Старшокласників вивозили, коли почався обстріл міських околиць. Разом з дітьми вивозили і тих, хто для оборони міста був непотрібен. Десятки тисяч квартир, цілі квартали будинків багатоповерхових стояли без господарів, замкнені. Для мародерів-грабіжників привілля! Військові патрулі без попередження стріляли таких, проте припинити розгул грабунку не вдавалося. В грудні, коли до східних і північних околиць міста радянські війська підійшли, і постала реальна загроза повного оточення, лейтенант Двужильний в Харків возив боєприпаси і продовольство, а назад вивозив хворих, важкопоранених, жінок і старих. Трапився одного разу серед пасажирів немічний чоловічок, плюгавенький, з маленькою валізкою. Все бідкався, що в оточеному Харкові кинув напризволяще квартирку, за якою нікому буде приглянути. Всі мовчали, а чоловічок той всю дорогу скаржився на війну та на злодіїв, що порожні квартири грабують. А потім у хмарах труснуло машину на повітряний ямі, валізка та й розкрилася! І випало звідти те, що в квартирах харківських грабіжники поцупили. Підійшов лейтенант до чоловічка, підняв валізку, а там – мішечок з брильянтами та каблучками дорогоцінними і золото – годинники, червонці та коронки золоті. Чоловічок скупником краденого виявився. Скипіла душа у лейтенанта, згріб за барки чоловічка, двері відкрив та й скомандував: “Стрибай!”, а той закрутився, навколішки стати намагався, молив про пощаду, але ненависть лейтенанту вже до горла підступила. Тільки й почули, як крик впав з висоти. Прилетіли на аеродром, доповів лейтенант Двужильний про подію. За самосуд віддали його під трибунал, вирок – десять років ув’язнення.

А напередодні у відповідності з наказом Гетьмана України Павла Скоропадського в Діючій армії штрафні роти і батальйони створені були.

І десятирічний термін ув’язнення замінили Двужильному Юрію Михайловичу трьома місяцями в штрафному батальйоні. А штрафбат – то не таке місце, де від війни ухилитися вдасться. Використовуються штрафні роти і батальйони на найважчих і найнебезпечніших ділянках фронту, приймають вони на себе найлютіший вогонь ворога в обороні і в наступі військам своїм розчищають шлях-дорогу. Термін служби в штрафному батальйоні – від одного до трьох місяців. Або до першої крові. Проте поранення є нездійсненною мрією для абсолютної більшості штрафників, тут воюють частіше не до першої крові, тут зазвичай воюють до загибелі. Штрафники недовго живуть і долю їхню результат визначає.

Однак під щасливою зорею народився Юрій Михайлович Двужильний, три місяці відвоював і не отримав жодної подряпини. Що ж, лейтенант, сказали йому в трибуналі, милостивий до тебе Бог, відбув термін, отримуй назад свої погони і воюй до Перемоги.

Тільки знову в транспортну авіацію потрапити лейтенанту не вдалося.

В березні саме почався контрнаступ радянських військ під Білгородом і так доля склалася у лейтенанта Двужильного, що отримав він під своє командування взвод в штрафній роті Сорок другої піхотної дивізії. Штрафна рота – це десять взводів по півсотні бійців у кожному, рота постійно воює. На посади командирів взводів призначають хоробрих, освічених, вольових офіцерів, які в боях себе проявили.

З квітня по грудень сорок третього року пройшов Юрій Двужильний шлях від командира взводу до командира тієї самої штрафної роти. За майже дев’ять місяців у боях незчисленну кількість разів побував. А штрафники за визначенням воюють на найважчій ділянці і припадають їм найважчі бойові завдання.

Чому? Бо на війні постійно потрібно розкривати систему вогню противника. І не придумали ще кращого способу, ніж розвідка боєм. Ось штрафні частини й були тим знаряддям, яким цей спосіб здійснювався. Виконали бойову задачу – поранених в госпіталь, загиблих – у землю, тут же наказ: поповнення отримати, бойове злагодження провести, на все – тиждень часу, а потім – нова бойова задача. Офіцери штрафних підрозділів мають величезний досвід ведення боїв, тому термін вислуги для них скорочений удвічі і після закінчення служби в цих частинах, вони отримують нечуване підвищення: командиру штрафної роти наступна посада – командир полку, командиру штрафного батальйону – командир дивізії.

В грудні сорок третього здав майор Двужильний Юрій Михайлович штрафну роту і мав отримати під свою командирську руку піхотний полк. Але доля вирішила інакше – запропонували йому сформувати і очолити аеромобільний, тобто, повітряно-штурмовий батальйон. Спосіб дій у аеромобілістів нічим від дій штрафної піхоти не відрізняється. У майора ж досвід в таких боях – величезний. (Це не було відходом від канонів і пониженням у посаді, за своїм статусом аеромобільний батальйон дорівнює піхотному полку.)

А в українському війську, коли командування щось пропонує, відмовлятися не прийнято було. Майор прийняв пропозицію і відбув до Дніпропетровська. Термін був жорсткий: на формування – місяць!

Повітряно-штурмові частини і з’єднання діяли в тилу противника на великій території, по відокремленим напрямкам і в умовах стрімкого переміщення з одного району в інший. Тактичний десант призначався для вирішення задач, які сприяли військам, що діяли з фронту, в досягнення мети бою і переростання тактичного успіху в оперативний. Тактичні по суті формування: рота, батальйон, бригада, виявилися здатними вирішувати оперативно-тактичні задачі в армійській або навіть фронтовій наступальній операції.

На початок сорок четвертого року українська армія отримала майже дворічний досвід планування і проведення тактичних повітряних десантів, війська переходили до наступальних дій. Весь час постійно уточнювалися задачі і вдосконалювалася тактика застосування, організаційно-штатна структура, озброєння та бойова техніка повітряно-штурмових частин і з’єднань, спорядження окремого бійця і система тилового забезпечення підрозділів, частин і з’єднань, бойове управління аеромобільних військ під час дій в тилу противника. З огляду на нові можливості авіаційної техніки, яка розвивалася небаченими темпами, рішуче переглядалися і змінювалися раніше незаперечні, здавалося, канони застосування сухопутних військ.

Поява в українській армії гелікоптерів конструкції Ігоря Сікорського робила тактичні десанти незалежними від аеродромної мережі, відповідно, такі особливості скорочували дії по захвату і утриманню аеродромів і наближали райони висадки десантованих військ до району їхніх бойових дій. Матеріальним фактором проведення повітряно-штурмових бойових дій стали гелікоптери. З прийняттям на озброєння цих літальних апаратів з’явилася можливість впровадження нових засобів підготовки і ведення бойових дій сухопутними військами. Вже зимою сорок четвертого року тактичні гелікоптерні десанти стали постійним елементом оперативної побудови сухопутних військ української армії в наступальній операції.

Сформований в січні сорок четвертого року, 412-й аеромобільний батальйон пройшов бойовий шлях по степах Північного Кавказу, в плавнях Кубані, по гірських перевалах Грузії та Азербайджану.

Зимою сорок четвертого року танкові і механізовані дивізії армій Тимошенка рвонули нестримно через придонські степи до перевалів Головного Кавказького хребта. Попереду наступаючих військ гелікоптерні полки висаджували аеромобільні батальйони і бригади, вони, при прориві ворожої оборони, займали на другій позиції військ противника вигідні райони для сприяння головним силам армії, вели боротьбу з резервами противника, що підходили, і перешкоджали їм розгортатися в бойовий порядок, захоплювали аеродроми, пункти управляння і важливі об’єкти в тилу росіян, переправи через річки і перевали в горах.

412-й аеромобільний батальйон в перший же день наступу одночасно з початком артилерійської підготовки після авіаційного удару захопив вигідний район на позиції дивізійних резервів росіян і шість годин утримував його до підходу передових частин нашої танкової дивізії. В подальшому батальйон здійснив десантування на другій позиції стрілецької дивізії росіян з метою сприяння головним силам танкової армії в форсування водної перешкоди перед цією позицією і швидшому прориву першої смуги оборони противника. Поповнившись після понесених втрат прямо в ближньому тилу, батальйон в ході наступу наших військ захоплював мости і переправи на річках, а при виході українських армій до гір, штурмові роти батальйону десантувалися на перевали, які захоплювали і утримували до підходу наших танків і піхоти.

До кінця травня сорок четвертого року бої на Північному Кавказі і Закавказзі закінчилися. Батальйон повернули на Батьківщину. Тут частину поповнили особовим складом згідно штату, щоб всі були на бойових постах, без відсутніх. Озброєння старе замінили новим прямо з заводів. Отже, скоро в діло і затримаються в Україні десантники ненадовго. Першого червня надійшов наказ – і 412-й аеромобільний батальйон залізницею перекинули до Латвії, в район озера Алуксне.

На червень сорок четвертого року за можливостями це була зовсім інша частина, ніж на початок року. Структура повітряно-штурмового батальйону, як і всіх інших аеромобільних частин і з’єднань Сухопутних військ, постійно удосконалювалася. Його бойові можливості постійно зростали.

В червні сорок четвертого року батальйон складався з трьох повітряно-штурмових (аеромобільних піхотних) рот, роти важкого озброєння, протитанкової батареї, мінометної батареї, взводів: розвідувального, зв’язку, зенітного, саперного, автотранспортного, ремонтно-відновлювального, господарського, десантного забезпечення, хімічно-бактеріологічного захисту, комендантського, батальйонного медичного пункту. Кожна піхотна аеромобільна рота мала в своєму складі три піших взводи по три відділення в кожному, взвод вогневої підтримки у складі кулеметного і гранатометного відділень, та мінометний взвод.

Батальйон налічував шістсот тридцять офіцерів і солдатів. На озброєнні батальйону знаходилися вісім 120-мм нарізних мінометів “Октава-Б”, дванадцять ротних мінометів калібром 81 міліметр, шість 57-мм протитанкових гармат “Стилет-Б”, по шість станкових гранатометів СПГ-9Д і автоматичних станкових гранатометів АГС-40, шість великокаліберних зенітних кулеметних установок ЗУ-2, вісімнадцять ротних кулеметів ПК-42, тридцять шість легких кулеметів РПК-40 “Малюк”, тридцять дев’ять ракетних піхотних гранатометів РПГ-9Д, чотириста дев’яносто чотири штурмові карабіни М-40 (модифікація штурмової гвинтівки АУГ-40 для повітряно-десантних і аеромобільних військ), дев’ять снайперських гвинтівок і сто дев’яносто шість пістолетів-кулеметів і пістолетів. Крім того, майже сотня автомобілів і транспортерів переднього краю, шістдесят вісім мотоциклів з коляскою і одиночок.

В поєднанні з гелікоптерами по своїй ударній і вогневій силі він дорівнював піхотному полку.

Негайно по прибутті в пункт тимчасової дислокації був збудований полігон і пішла бойова підготовка так, як це у статутах та наказах вимагається: без послаблень і спрощень. І тривоги за тривогами. Над стрільбищами та полігонами пил та дим спаленого пороху сонце ясне закриває. Зі стрільбищ гільзи стріляні вантажівками вивозили, з раннього ранку і до смеркання на артилерійському полігоні гуркіт безперервний – тільки-тільки одна батарея відстрілялася, а її місце вже інша зайняла: вогонь! Вогонь!! Вогонь!!!

В такому шаленому темпі пройшов перший тиждень червня, другий, третій...

Пізнім вечором двадцять другого червня 412-й аеромобільний батальйон був піднятий по бойовій тривозі. Викликали всіх командирів, до окремих взводів включно, і комбат задачу бойову поставив.

- Товариші офіцери, нам наказано висадитися в районі міста Острів, захопити залізничний, пішохідний і автомобільний мости через річку Велика та утримувати до підходу основних сил армії. Питання є?

Питань ні в кого не було. Всі і так добре знали, що кому робити, майже місяць відпрацьовували свої дії на спеціально збудованому полігоні, який ці мости імітував. Свої дії назубок кожен боєць вивчив.

Отримали боєприпаси, завантажилися на автотранспорт, власний і приданий, і на аеродром.

А на аеродромі, що неподалік від латвійського міста Бауска, гелікоптери вже свої гвинти розкручують. Від аеродрому завантаження до місця висадки – міста Острів, трохи менше вісімдесяти кілометрів...

Майор Двужильний кинув останній погляд на кімнату, яку залишав і пішов до виходу. В останній раз глянув на будинок фільварку, на прибудови його, і до машини поспішив. Ревнув, заводячись, двигун...

...Не спить сьогодні маленький аеродром. То тут, то там чути неголосну говірку, мигтять сині маскувальні промінчики електричних ліхтарів. Екіпажі гелікоптерів вже готові до вильоту, десантників своїх чекають: вони мають прибути з хвилини на хвилину. А ось, здається, їдуть: по викладеній сталевими плитами злітній смузі від КПП швидко рухаються парні короткі смужки синього світла. Це “шестиніжки”, для аеромобільних військ спеціально розроблені транспортери переднього краю виробництва Луцького[i] автомобільного заводу. З глухим гулом транспортні машини десанту проїжджають до посадочних майданчиків.

Батальйон повзводно вишикувався на аеродромі. В темряві всі здавалися горбатими і вайлуватими від десантних рюкзаків та спорядження. Двужильний йшов по рядах, перевіряючи екіпіровку своїх солдатів, уважно вглядався в до всього, що могло там, в Росії, стати причиною смерті людини. Він наказав одному з бійців замінити десантний рюкзак, а потім віддав командирам підрозділів наказ на завантаження.

Люди рушили нестройними рядами, мимо них десантні машини квапилися до гелікоптерів.

Колона вишикувалася по краю злітної смуги, на землю зіскочили кремезні здоров’яки, неголосна доповідь командирові гелікоптера. І ось вже опустилася рампа в кормі гвинтокрилою машини, ТПК завантажуються в кабіну; бічна панель дверей ковзнула по рейкам, ледь торкаючись борту в кабіну піднялися по драбинці десантники. Розмістилися без метушні, кожен боєць добре знав своє місце.

Борттехнік підняв драбинку, закрив двері, а командир гвинтокрила звернувся до десантників:

- Увага всім! З місця на місце під час польоту не переходити. Спостерігати за землею і повітрям. – Старший лейтенант кивнув на бортові ілюмінатори. – Для цього є блістери. При необхідності вести вогонь через них: вони легко відкриваються.

- Не вперше. – Промовив один з десантників. – Техніку цю добре засвоїли.

- Нагадати не завадить. Командир відділення хто?

- Сержант Величко. – Озвався худорлявий хлопець середнього зросту.

- Ви відповідаєте з порядок у вантажній кабіні, за дисципліну.

- Зрозуміло. – Сержант звично вмостився на лавці так, щоб в ілюмінатор бачити все ззовні.

- Ну все, злітаємо. – Командир гелікоптера піднявся в пілотську кабіну. Свистячий гул і дрож легкий по корпусу машини. Гелікоптер гойднувся з боку на бік і, трохи піднявши хвіст, відірвався від землі.

Гелікоптери по одному вирулювали на старт. В десантній кабіні було темно, тільки неяскраво світили синім світлом плафони по бортах, від чого обличчя у всіх здавалися напруженими. А, можливо, і не здавалося. Після посадки світло вимкнули і через відкриту пройму лівих дверей видно тільки світлий метал посадочного майданчика і чути було короткі команди унтер-офіцерів батальйону аеродромного обслуговування. А потім двері закрили, двигун заревів на повну потужність, корпус гелікоптера задрижав. Сильніше, сильніше... Все всередині наповнилося гулом і машина м’яко відірвалася від майданчика і здійнялася в повітря. Нахиливши опецькуватий ніс, гелікоптер пішов вперед з набором висоти.

- Поїхали! – Підморгнув технік ближньому десантнику.

Сержант кивнув, посміхнувся.

...Тихо згасають розсипи зірок. Місяць хоча ще висить в небі, однак світло його поблякло в досвітніх фарбах вранішньої зорі. Місячне світло поступово тьмяніє, в ньому з’являються бузкові і сині відтінки – передвісники близького світанку. Народжувався новий день. Яким-то він буде?

За бортом пітьма. Але не глуха чорна непроглядна пітьма глупої ночі, небо вже сіріє на сході, там ось-ось сяйнуть перші світанкові промені. В тій сірій пітьмі видно проблисковий маячок машини, що йде попереду. Аеродром залишається позаду, він нагадує про себе тільки рідкими вогниками, розкиданими по окрузі. Однак невдовзі зникають і вони

Коли б це трапилося вдень, можна було б подивитися і на сусідні машини, і на землю, і все було б значно цікавіше, а тепер в передсвітанковій млі ніщо не відволікало, звук потужного гелікоптерного двигуна подавив всі інші і від нього нікуди не дінешся – рев мотора давить на вуха, на кожну клітинку тіла.

За двадцять хвилин, коли піднялися досить високо, стало світліше.

- Наші наступають! – Крикнув голосно командир взводу зв’язку і всі припали до ілюмінаторів.

Внизу простяглася вогненна смуга. В кількох місцях вона прорізалася темними плямами, схожими на тунелі, прокладені у вогні. Зверху ця картина нагадувала електрифіковану карту, де поселення та висоти були оперезані лініями, які світилися.

Проходить десять-п’ятнадцять хвилин, і ніби виднішати стало. Вже видно, як зблискує внизу вода річок, над якими проносяться на малій висоті гелікоптери. Колона проходить один репер, другий... Частина гвинтокрилів йде попереднім курсом, частина машин відвертає праворуч-ліворуч. І ось перед ними ціль...

Внизу з’явилася стрічка ріки. І відразу стало видно місто. Острів горів, підпалений бомбардувальниками. Бомбили тільки його північну околицю – залізницю і шосейні дороги. І майор Двужильний порадів у душі тому, що бомбардування було прицільним. Ніхто не освітив випадковою пожежею місце висадки десанту. І на залізничному мосту, зовсім невидимому, ніхто не стріляв по гелікоптерам – росіяни сподівалися уникнути нальоту. В цю мить мигнули габаритні вогні переднього гелікоптера і пілот поклав машину у віраж – до висадки залишалися лічені секунди. Віраж крутіше, крутіше... Крен пресував десантників до голови гелікоптера, і раптом носовий крен змінився боковим, від чого дехто не втримався на сидіннях. Майор відчув, як чиїсь руки охопили його за пояс. Хто це? Сержант-зв’язківець.

- Не бійся, це віраж! – Повернувши голову крикнув він у вухо сержанту.

Двужильний відчув легкий поштовх і панелі бічних дверей по обох бортах ковзнули назад: сіли. Двигун працював на малих обертах, а десантники горохом сипонули на землю: сидячий гелікоптер – відмінна ціль, потрібно негайно звільняти десантну кабіну, щоб машина могла здійнятися в небо...




{C}[i]{C} Луцький автомобільний завод – офіційна назва: відкрите акціонерне товариство “Об’єднання Луцькі автомобільні заводи”.

From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 11:44 pm
Powered by Dreamwidth Studios