stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

До Варязького моря-8

***
В ніч на двадцять третє червня генерал Даниленко так і зміг заснути. Коли віддав останні розпорядження, годинник показував чверть на другу годину ночі.До початку атаки майже три години, можна було б подрімати годину-півтори, але хвилювання не дає склепити повіки. Це хвилювання знайоме солдатам. І командувачу армії не можна не хвилюватися перед атакою. А от показувати його комусь не бажано.
Час тягнеться нестерпно повільно.
Світанок двадцять третього червня. Третя година. На сході ледь помітно яснішає небо. Чомусь пригадався ранок сьомого жовтня сорок третього року, перед початком операції “Баторій”. Між тим світанком і нинішнім, здавалося Степану Архиповичу, було щось спільне. Але ця подібність була суб’єктивною і визначалася тільки нинішнім станом командувача Вісімнадцятої армії. Битва за Білорусь пройшла успішно. І Даниленко певен, що нинішня операція пройде ще краще.
Зазумерив телефон – начальник штабу повідомив, що над переднім краєм стоїть негустий туман, але є сподівання, що до четверті на п’яту, коли призначена атака, він розсіється. Генерал Стельмах також повідомив: генерал-полковник Малиновський цікавиться, чи вчасно почнеться атака.
- Нервуються вони там, в штабі фронту? Га, Григорію Давидовичу? Мабуть, й зі Ставки Гетьмана вже не раз дзвонили. – Хмикнув іронічно Даниленко. – І що ви сказали? До речі, чому мені не повідомили?
- Генерал-полковник наказав не будити. Так, генерал Малиновський сказав, в Ставці цікавляться погодою. А нервуватися, товаришу командувач, то привілей начальства. Нам же справу робити потрібно без нервів, без метушні та без зайвого шуму. – Сказав в тон Даниленку начальник штабу. – Повідомив що туман, що розсіюється, що почнемо атаку вчасно. Від себе додав, що все готово. – Чітко доповів Стельмах. – Командирам корпусів і дивізій я передав, що початок артилерійської підготовки почнеться вчасно.
- Дякую, Григорію Давидовичу. Я виїжджаю на спостережний пункт, коли буде питати.
Три вертких “луаза” вискочили з воріт фільварку і шпарко пішли путівцем до передової.
Ввечері, коли всі справи були завершені, викликав генерал-полковник Малиновський до себе командувача Вісімнадцятої армії генерал-лейтенанта Даниленка. Доля зводила їх багато разів і розводила не менше. Вперше в листопаді двадцятого року. Командир стрілецького полку Революційно-Повстанської армії України Родіон Малиновський був по той бік фронту. Під командуванням колишнього українця Віталія Примакова йшов встановлювати в Україні соціальну справедливість. А командир піхотного полку підполковник Даниленко у складі армійського корпусу генерала Сікевича, що входив до Донецької армії, захищав свою землю від “визволителів” з півночі. Тоді українцям вдалося відбити “червоних коней”.
Розгром РПАУ в зимовому степу завершився для Даниленка пораненням, а для Малиновського полоном. Радянська Росія під час підписання мирної угоди в Ризі від “повстанців” Примакова відмовилася і Родіон Малиновський за вироком українського суду відбував покарання до двадцять сьомого року.
В тридцять другому доля знову їх звела. Тепер і Даниленко, і Малиновський очолювали повстанські загони на Кубані, коли там козаки-українці піднялися проти комуністичних людожерів з Росії.
В вересні сорок другого командир П’ятдесят п’ятої територіальної дивізії генерал-майор Даниленко воював під керівництвом генерал-майора Малиновського, захищаючи Сіверщину від РСЧА. В лавах Української армії на той час билися проти російських комуністів багато колишніх “повстанців”. Командувач Слобожанського фронту генерал-полковник Тимошенко також в двадцятому воював у РПАУ.
В операції “Баторій” Вісімнадцята армія Сіверського фронту генерал-майора Даниленка завдавала головного удару, а генерал-лейтенант Малиновський командував сусіднім Слобожанським фронтом.
І ось доля знову звела їх разом. Справи дня на сьогодні завершені і карта зсунута вбік.
Командувач фронтом і командувач армією. Генерал-полковник і генерал-лейтенант. Різниця відчутна, але між ними багато спільного. На столі замість карти пляшка і скромна закуска, по-фронтовому. Багато і доброго і хорошого, так само, як і недоброго, було за всі попередні роки. Їм є що згадати.
Офіційно Родіон Якович прибув до Вітебська в якості генерал-інспектора Ради національної безпеки і оборони. Прибув, як зазначено було в наказі, щоб перевірити хід бойової підготовки армії.
Цьому візиту передувала нарада в Ставці Гетьмана. Там було прийняте рішення завершати війну з Радянським Союзом. Однак це рішення потрібно було зберегти в таємниці до того часу, поки воно не стане виконуватися. Так само в таємниці мають бути збережені і інструменти виконання цього рішення.
Тому 20 квітня 1944 року був таємно сформований Північний фронт. Очолював нове стратегічне об’єднання генерал-полковник Малиновський.
До складу Північного фронту входили: управління чотирьох армій – українська Вісімнадцята, Російська Добровольча армія Республіки Грумант, Російська Визвольна армія, армія “Балтія”; управління п’яти корпусів – українські Тридцять четвертий і Сорок п’ятий армійські[1], Естонський, Латвійський і Латиський піхотні корпуси; двадцять дві дивізії – танкова, шість механізованих, десять піхотних, п’ять стрілецьких, дві артилерійські Резерву Головного Командування; дев’ятнадцять бригад – п’ять танкових, дві повітряно-штурмові, інженерно-штурмова, вісім артилерійських, три авіаційні; п’ятдесят артилерійських полків – двадцять вісім у складі дивізій, чотири корпусні, два армійські; шістнадцять РГК; чотири змішані авіаційні бригади, сорок шість винищувальних, штурмових, бомбардувальних і гелікоптерних полків. Північний фронт налічував п’ятсот двадцять тисяч солдатів і офіцерів, дванадцять тисяч гармат, мінометів і установок залпового вогню, понад три тисячі танків і дві тисячі двісті п’ятдесят чотири літаки і гелікоптера. Для забезпечення дій Північного фронту залучалися з’єднання Дальньої авіації і кораблі флотів країн Балтії і Озерної флотилії.
Головною ударною силою фронту мала стати Вісімнадцята армія генерал-лейтенанта Даниленка.
Про це і повідомив командувача Вісімнадцятої армії генерал-полковник Малиновський, коли з Даниленком наодинці зостався, і пред’явив посвідчення командувача Північного фронту. Фронт був створений, але наказ про його формування ще навіть не надрукували. Цій таємничості були вагомі причини. Навіть такий цілком таємний документ міг стати відомий сталінській розвідці. Одним з пояснень такої перестороги українського Генерального штабу і була розповідь генерал-полковника про “бойню Нівеля[2]”, учасником і свідком якої довелося стати в часи Великої війни Родіону Яковичу Малиновському.
Обговоривши з генерал-полковником можливі варіанти використання армії, Даниленко зупинився на двох варіантах. Після того, як Малиновський відбув на аеродром, Даниленко доручив начальнику штаба армії генералу Стельмаху займатися поточними справами, а сам закрився у себе на квартирі, аби остаточно відпрацювати варіанти дій армії в майбутній наступальній операції. Потрудитися командувачу довелося аж до світанку, більше дванадцяти годин. Оскільки план операцій армії мав зберігатися в найсуворішій таємниці, Даниленко навіть для чисто технічної роботи не міг нікого залучити.
Варіантів дій Північного фронту, які мали поставити остаточну крапку на війні з Радянським Союзом, було всього два: перший – удар на Москву; другий – удар на Ленінград.
Удар на Москву не міг закінчитися нічим добрим. Даниленко уявив: Північний фронт завдає удар на Москву. Попереду йде Вісімнадцята армія, його головна ударна сила. Припустимо, що потужні оборонні лінії його армія прорве. Нехай з великою кров’ю, але прорве. Однак фланги армії відкриті, тил нічим не прикритий, постачання армій фронту можливе по одній-єдиній транспортній магістралі, досить уразливій і ще взимку українською авіацією пошкодженій залізниці Смоленськ-Вязьма-Москва. З півночі над комунікаціями армії нависають два радянські фронти – 1-й Прибалтійський і Західний, загальною чисельністю в шістсот тисяч солдатів з сотнями танків та тисячами гармат. Ці фронти знаходяться на танконедоступній Валдайській височині. З півдня, з району Калуги одній-єдиній лінії постачання загрожує Брянський фронт росіян чисельністю в півмільйона солдатів з тисячею танків і п’ятьма тисячами гармат.
При такій розстановці сил наступ на Москву стає ривком у пастку. Коли Вісімнадцята армія піде на Москву, залишивши відкритими фланги, досить одного скоординованого удару з півночі і півдня і Північний фронт генерала Малиновського зазнає ганебної поразки. Так діяти не можна!
Тому цей варіант дій своєї армії Даниленко відкинув рішуче і безповоротно.
Більш привабливим був варіант удару на Ленінград.
Прорвавши фронт оборони радянських військ, армія йтиме до Ленінграду в своєрідному коридорі: з правого флангу її будуть прикривати річки Ловать та Волхов, з лівого флангу будуть Чудське і Псковське озера та річка Нарва. Радянські війська в районі Нарви скуті Естонським корпусом і більш-менш значні сили росіяни можуть взяти тільки з резервів Карельського фронту чи сформувати в Ленінграді.
Перевіривши ще раз співвідношення сил по етапам бою та дням наступу, врахувавши резерви противника і їхні можливі дії проти українських військ, Даниленко і так, і сяк прикинув напрям головного удару, намітив склад ударних угрупувань двох своїх корпусів – Тридцять четвертого і Сорок п’ятого, визначив рухомі групи, відмітив по карті основні етапи операції. Природно, ним були врахований повідомлений Малиновським загальний задум операції Північного фронту, а також сили, які додатково будуть виділені Вісімнадцятій армії.
Найбільшу складність являв собою аналіз всіх питань оперативного і тактичного характеру, особливо відносно вибору напрямку головного удару з тим, щоб війська, діючи на цьому напрямку, були поставлені у найвигідніші умови відносно противника. До того ж, доводилося враховувати ту обставину, що в другій половині червня росіяни почнуть свій наступ проти білоруської армії.
Саме під час роботи над планом операції у Даниленка остаточно викристалізувалася ідея. Ідея, яка народилася ще під час битви за Білорусь: пустити попереду наступаючих військ Північного фронту не піхоту, як це бувало раніше, а передові рухомі загони, в основі яких – танки і механізована піхота. Не вводити механізовані дивізії армії в прорив після піхоти, а відразу кинути їх вперед! За даними розвідки на лінії фронту у росіян війська тільки на передовій лінії оборони. З їхнього боку таке рішення цілком логічне. Головні їхні сили дислокуються віддалік, за водними перепонами, таким чином, хто першим вийде до річок, то й і захопить ініціативу. Вийдуть до ріки першими росіяни – на що вони справедливо покладаються, бо контролюють всі шляхи-дороги – ми не вирвемося на оперативний простір, вийдемо першими ми і переправимося на другий берег – вирвемось на оперативний простір і підемо громити радянські тили, давити аеродроми, штаби, вузли зв’язку, захоплювати склади, залізничні станції і вузли доріг. Ризиковано пускати танки, по суті, у відриві від піхотних з’єднань? Так, але хіба буває війна без ризику? Та й враховано все. Протаранимо оборону росіян танками, форсуємо Велику і рвонемо на північ до південного узбережжя Фінської затоки. Танкову лавину важко буде зупинити. Таким чином, цю ідею кладе він в основу свого рішення на наступ.
Ніч пройшла непомітно і рівно о восьмій годині робота була закінчена. Рішення на наступ було нанесено на карту і у вигляді конспекту записано на папері. По закінченню цієї роботи командувач Вісімнадцятої армії знову зустрівся з генерал-полковником Малиновським, який повернувся до Вітебська.
- Що ж, задумано добре. – Командувач Північного фронту докладно ознайомився з усіма намітками рішення і підсумував, після обговорення окремих деталей задуму. – Ідея ця безумовно дасть нам успіх. Тепер потрібно тільки втілити його в життя з усією рішучістю, наполегливо та послідовно.
Підготовку до наступу керівництво армії здійснювало з командного пункту у Вітебську, аби не сполохати завчасно противника. І командири корпусів нічого не знали про наступ, хоча, звичайно, здогадувалися: готується щось важливе. І тільки після десятого червня викликані на КП армії у Вітебськ генерали Тимощук і Демиденко отримали усний наказ про підготовку до наступу. До 22 червня вони мали закінчити всю підготовку до операції і відпрацювати з командирами дивізій і полків, а також з артилеристами і авіаторами, всі питання взаємодії. Остаточне рішення ухвалили чотирнадцятого червня на Військовій Раді армії. Шістнадцятого червня командний пункт був перенесений з Вітебська до Латвії, в район озера Алуксне. З метою маскування він був організований, як допоміжний пункт управління армійського корпусу.
За задумом операції Вісімнадцятій армії належало прорвати оборону росіян на південь від Пскову і, форсувавши з ходу Двадцять четвертою танковою дивізією ріку Велика, на п’ятий день операції вийти до Фінської затоки.
...Радянські війська з вересня сорок другого року не один раз намагалися тут наступати. Однак їм так і не вдалося досягти успіху. З обох сторін була створена потужна польова оборонна лінія. І вже більше року тут стояло відносне затишшя. З радянського боку на південь від Пскову оборонялася 43-тя армія 1-го Прибалтійського фронту командарма 2-го рангу Єрьоменка. 43-ю армією командував комдив Коротков.
У складі Північного фронту Вісімнадцята армія, Російська Добровольча і Російська Визвольна армії, армія “Балтія”. На чолі фронту – генерал-полковник Малиновський.
Головний удар завдавала Вісімнадцята армія генерал-лейтенант Даниленка. Армія отримала задачу в ході фронтової наступальної операції прорвати фронт оборони радянських військ, завдати удару на Лугу і вийти до Фінської затоки, оточивши радянські війська в районі Псковського і Чудського озер.
В складі Вісімнадцятої армії два армійські корпуси: Тридцять четвертий і Сорок п’ятий, Двадцять четверта танкова дивізія, 204-а аеромобільна (повітряно-штурмова) бригада. Оперативна побудова армії – в один ешелон. Тридцять четвертий армійський корпус прориває оборону росіян на ділянці шириною 10 кілометрів, Сорок п’ятий – 11 кілометрів.
Посилення Тридцять четвертого корпусу: П’ята артилерійська дивізія прориву РГК (2-а важка гаубична артилерійська бригада, 7-а і 8-а гаубичні артилерійські бригади, 12-а важка мінометна бригада), П’ята дивізія РСЗВ (11-а бригада БМ-220 “Тайфун”, 14-й і 15-й полки БМ-330 “Торнадо”), 4-а важка гарматна артилерійська бригада РГК, 65-а штурмова інженерно-саперна бригада.
Наступ корпусу підтримували П’ятий бомбардувальний авіаційний корпус, Дванадцята і Шістнадцята штурмові авіаційні дивізії, Четверта винищувальна авіаційна дивізія.
Посилення Сорок п’ятого корпусу: Третя артилерійська дивізія прориву РГК (3-а важка гаубична артилерійська бригада, 2-а і 3-а гаубичні артилерійські бригади, 9-а важка мінометна бригада), Сьома дивізія РСЗВ (16-а бригада БМ-22 “Ураган”, 14-й і 15-й полки БМ-33 “Смерч”), 8-а і 12-а важкі гарматні артилерійські бригади РГК, 619-й штурмовий інженерно-саперний батальйон.
Наступ корпусу підтримували Третій бомбардувальний авіаційний корпус, Сьома, Восьма і Одинадцята штурмові авіаційні дивізії, Третя і Шоста винищувальні авіаційні дивізії...
До четвертої години ранку генерал Даниленко вже був на передовому спостережному пункті Тридцять четвертого армійського корпусу. На відстані двохсот метрів від армійського ПСП знаходився командно-спостережний пункт командувача Північного фронту. Звідси, з панівної висоти відкривався прекрасний огляд на більшу частину ділянки головного удару корпусу. На жаль, туман, який на світанку став густішим, погіршував видимість. Артилеристи хвилювалися і довелося змістити початок артпідготовки на півгодини.
Зазвучав зумер телефону. “Слухаю...” – тихо промовив у слухавку полковник Гончарний. І потім чути було лише тихе: “Так, так, так-так...”
- Товаришу командувач, – повідомив начальник оперативного відділу, – на ділянці Сорок п’ятого корпусу проведена розвідка боєм. У них туман розсіявся. Генерал-майор Демиденко пропонує почати артпідготовку. Бо прогаємо час. Пора, їй-Богу, пора, Степане Архиповичу!
- Віддавайте наказ. А у нас все ще цей бісів туман. – З досадою промовив Даниленко.
Не пройшло і хвилини, як праворуч здригнулася земля і невдовзі долинув важкий гул артилерії.
- Струнко! – Пролунала команда.
Даниленко обернувся – по ходу сполучення на ПСП підійшов командувач фронту.
- Вільно! – Махнув рукою генерал-полковник. – Зі Ставки дзвонять, турбуються, наполягають на тому, щоб починати... Довелося пояснити їм, що командувач фронту не в кабінеті сидить, а знаходиться на полі бою і йому звідси видніше. Не терпиться їм! – Буркнув сердито. – Мені краще знати, коли починати.
- У Демиденка вже почали. – Кивнув в той бік, на південь від висоти, Степан Архипович.
Там важко вовтузився артилерійський грім, з кожною хвилиною набираючи силу.
- Ось-ось, і я про те саме! – Коротко реготнув Малиновський. – Тому я на ту ділянку, Степане Архиповичу, а ви вже тут керуйте. – Генерал-полковник помовчав і сказав те, що мабуть йому не давало спокою останнім часом. – Здається, Степане Архиповичу, тут ми їх підловили. Не чекали вони наступу.
- Здається, що так. – Задумливо промовив Даниленко. – Не чекали...
Вкрай важливим було те, що противник проґавив нашу підготовку. Бо тут мав місце не просто військовий обман, в наявності була не тільки тактична раптовість в діях якогось окремого з’єднання чи частини, які можна було досить легко приховати, – це не важко парирувати. Тут мова йшла про стратегічну несподіванку: на ділянках намічених проривів зосереджувалися значні сили за рахунок резервів Ставки та внутрішнього перегрупування фронту, а підготовка до наступу залишилася нерозгаданою росіянами...
...На світанку 23 червня на ділянках Сорок п’ятої, Сто сорок п’ятої і Двісті сорок п’ятої механізованих дивізій Сорок п’ятого армійського корпусу була проведена розвідка боєм.
Майже без паузи почалася артилерійська підготовка атаки. Удар по першій позиції завдала артилерія. Ширина смуги наступу одинадцять кілометрів. Щільність артилерії на кілометр фронту прориву – 143 ствола калібром від 114 до 240 міліметрів.
Українська авіація в момент початку артпідготовки знаходилася в повітрі. Одночасно з артилерією літаки завдали ударів по другій позиції. Завдання – не допустити резерви росіян до ділянки прориву.
...За двадцять чотири хвилини п’ята година ранку. Туман поволі розсіюється і видимість наближається до нормальної, видною стає далечінь. В окопах, на вогневих позиціях напружено чекають сигналу.
Командувач Вісімнадцятої армії, в куртці, в розношених чоботах, в кашкеті, низько і рішуче насунутому на самі очі, гостро ковзнув поглядом по обличчям застиглих в очікуванні офіцерів штабу армії. Зараз він більше звичайного напружений, риси його схудлого обличчя ще більше окреслилися.
Горблячись, поглядаючи пронизливо з-під козирка польового кашкета, прийняв доповіді про готовність частин, підрозділів та служб.
- Ще раз звіримо годинники. – Сказав командувач. Голос його прозвучав більш хрипло, ніж завше. Даниленко відчув на собі чийсь напівзапитальний погляд і напружена посмішка коротко зачепила старий, зазвичай непомітний, шрам на його обличчі, який зараз став особливо виразним.
- Час! – Нагадав начальник штабу.
- Давайте сигнал починати артпідготовку. – Ще раз глянувши на годинник, командує Даниленко.
До п’ятої години лишається двадцять три хвилини. Зазвичай початок артпідготовки припадає на “круглу” цифру і зараз противник розслабився, “перегорів” очікуванням. Що ж, це добре.
Начальник оперативного відділу віддає в слухавку коротку команду і негайно першими вдарили ракетні установки залпового вогню. Всього тільки кілька годин тому, після того, як ранком двадцять другого червня зірвали спробу наступу росіян на білорусів, вони зайняли вогневі позиції. І буквально прямо з маршу батареї, дивізіони і полки РСЗВ починають артилерійську підготовку нової атаки.
Слідом за ракетними установками вдарили гарматні, гаубичні і мінометні полки. Важко передати те відчуття, яке відчуваєш, вслухаючись в багатоголосий хор артилерії. Неймовірне піднесення в душі, просто ейфорія, весь підносишся ввись від захвату, адреналін так і грає в крові. Збудження неймовірне!
Тридцять четвертий корпус прорив російської оборони здійснює на двох ділянках: ударом суміжних флангів Тридцять четвертої і Двісті тридцять четвертої механізованих дивізій, і ліворуч на ділянці Двадцять четвертої танкової дивізії рвала оборону росіян 65-а штурмова бригада.
Вогневий наліт короткий, але виключно інтенсивний. Щільність артилерії на кілометр фронту прориву – 186 гарматних, гаубичних і мінометних стволів. Тривалість – 35 хвилин. За цей час вогневі взводи, батареї, дивізіони, полки та бригади викинули на ворога двісті тисяч снарядів та мін. Кожен вагою від шістнадцяти до трьохсот кілограмів. Щохвилини в землю влітало шість з четвертю тисяч снарядів різних калібрів від 114 до 240 міліметрів, які з громом та ревом врізалися в землю, розриваючи на шматки людські тіла, ламаючи бліндажі і плющачи гарматні, мінометні та кулеметні стволи. Це сотні мільйонів розпечених осколків, що з виском розлітаються навсібіч.
Хоча світанок був у самому розпалі, здавалося, що настали сутінки – сонце, що сходило, заступали дими та пил розривів. До артилерійських вибухів додалися вибухи авіабомб: бомбардувальники і штурмовики стелили бомбовий килим, давлячи другу лінію оборони радянських військ.
На тридцять п’ятій хвилині артилерія перенесла вогонь в глибину і в атаку піднялися штрафні роти – їх пустили перед батальйонами штурмової інженерно-саперної бригади. Задача штрафників – прийняти на себе удар артилерії і кулеметів противника. Перед ними йшли танки і самохідні установки всіх чотирьох важких танкосамохідних полків Тридцять четвертого армійського корпусу.
А перед танками та самохідками артилерія котила катком асфальтовим вогневий вал суцільних розривів. А слідом за першим валом йшов другий.
Командир Тридцять четвертого корпусу генерал-майор Тимощук повідомляє – штрафні роти під час обманного переносу вогню піднялися в атаку і захопили першу траншею, опір росіян відсутній. Він вирішив подальшу артпідготовку припинити і перейти до артилерійсько підтримки атаки. Танковий полк Двісті тридцять четвертої механізованої дивізії ввійшов в прорив і успішно просувається в глибину ворожої оборони. Даниленко відчуває, що і цього разу удача посміхнулася йому. Тепер потрібно тільки вдало скористатися її прихильністю. Рішення очевидне – вводити в прорив рухоме з’єднання армії – Двадцять четверту танкову дивізію.
На КСП разом з командувачем армії знаходиться командир дивізії генерал-майор Бурдейний.
- Олексію Семеновичу! – Даниленко коротко пояснив танкісту обстановку, що склалася. – Потрібно вводити вашу дивізію в прорив. Розумію, що за планом рубіж вводу за три кілометри в глибині оборони росіян, а не на тій ділянці, де діє дивізія полковника Лосєва. Обстановка внесла корективи. Негайно вводьте свою дивізію!
- Слухаюся! – Бурдейний ступив до свого радиста. – “Аврору”! Негайно!
Командир дивізії віддає короткий наказ. “Аврора” – це 120-й танковий полк. Командир полку – полковник Андрій Соммер. Полк полковника Соммера рушив двома маршрутами. Танки йшли через бойові порядки Двісті тридцять четвертої механізованої дивізії, обганяючи штурмові батальйони і штрафні роти 65-ї інженерної бригади. За двадцять хвилин, не зустрічаючи опору противника, вони подолали першу лінію оборони ворога.
Ще гриміла канонада артпідготовки, а два полки Двадцять четвертої танкової дивізії вже ввійшли в прорив. Слідом за ними рушила і решта полків дивізії Бурдейного.
- Вперед! – Разом обважнілим голосом сказав Даниленко, він ніби вкарбував це слово в стіл важким ударом долоні. І додав, вже тихіше і м’якіше. – Ну, почали, жниварі...
Успіх був повсюдним. До десятої години ранку позиції росіян на ділянці Сорок п’ятого армійського корпусу були прорвані на всю глибину і в прорив пішли передові загони механізованих дивізій. За годину був здійснений прорив і на ділянці дивізій Тридцять четвертого армійського корпусу.



[1] Армійський корпус ЗСУ включав дві мотопіхотні і одну механізовану дивізії з частинами посилення і бойового та тилового забезпечення. В 34-у і 45-у армійських корпусах було по три механізовані дивізії.
[2]бойня Нівеля”, також використовуються назви “наступ Нівеля”, “м’ясорубка Нівеля”, “битва Нівеля”. 16 квітня – травень 1917 року. Найбільше бойовище Великої війни. Назване так за йменням головнокомандувача французької армії Роберта Нівеля. Закінчилося поразкою Антанти. Наступ Нівеля став символом безглуздих жертв.
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 20th, 2017 11:48 pm
Powered by Dreamwidth Studios