stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

До Варязького моря-7

5

...Скоро забринить світанок. Але спати не хочеться. Як тільки почне світати, лиш досвітні промені торкнуться червоним біло-чорних, як верхівки гір, висоток на тому березі річки, штурмовий батальйон, якого будуть підтримувати батареї полкового гаубичного дивізіону і міномети – батальйоні та ротні – першого батальйону, проведе розвідку боєм, намагаючись відбити у росіян висотки за річкою.

- Якого дідька вони нам потрібні? – Запитав Денисенко у командира дивізії, на ділянці оборони якої йому входити в прорив з передовим загоном. – Навіщо витрачати сили і засоби. Краще ж обійти!

- Потрібні, капітане, потрібні. – Посміхнувся полковник. – З цих висоток всі наші тили – як на долоні. – Однак пояснення було так собі і Кошовий сам чув, як непереконливо звучав його голос.

- Мирилися, мирилися, а тепер – “здрастуйте, я ваша тьотя!”

- З усім миряться до пори, до часу. І з тим, що відступають, і з тим, що у обороні сидять довго, в землю зарившись, як кроти. До того ж, мирилися не ми, а союзники. Вони наступ не планували.

- То накрити їх артилерією. – Не вгавав Денисенко. – Вони ж укріплені, як “лінія Сталіна”. І річечка ця не до речі буде. Її ж під вогнем долати доведеться. Ляже там піхота!

- А ми допоможемо. Ну, а попереду піхоти піде “Парасковія”. – Посміхнувся Кошовий.

“Прасковєя” – це штрафна рота. Штрафників вивели в першу траншею всього лиш минулої доби, але росіяни вже встигли встановити з ними стосунки. Правда, не можна було сказати, що вони були теплі.

- Эй, служилые, среди вас случайно шахтёров нет? – Починали першими, зазвичай, росіяни.

- Є! – Клював на вудочку хтось з штрафників. А можливо: з цікавості: що далі буде?

- А табачку у тебя, случайно нету, приятель?

- У нас все є!

- На тогда, говнюк, прикуривай! – І довга кулеметна черга після цих слів. Трасуючими кулями.

А потім відбірна лайка, ваговитий російський мат, та ідіотський регіт. Наші в богу не залишалися. Починалася несамовита, нікому не потрібна стрілянина. І до телефонів кидалися штабісти всіх рангів.

- Доповідайте, що трапилося!

Неспокій їхній був зрозумілим. З вересня сорок другого саме тут росіяни намагалися прорватися через оборону латишів і зробити кидок по правому березі Даугави до Ризької затоки. Спроб таких не менше п’яти було. Хоча і армійська, і корпусна, і дивізійна розвідка доповіла: противник тут поблизу танкових частин не тримає з минулого року – але перед наступом завжди в усіх штабах тримаються насторожено.

Штрафники викликають подвійне почуття, розібратися в якому не просто, і солдати їм не довіряють. Кожен з них щось утнув в минулому і тому людина це неповноцінна. В більшості це карні злочинці. У військовий час утримувати кримінальників, відволікаючи на них людей і матеріальні засоби, зовсім недоцільно. Тому в тридцять третьому році був прийнятий закон, який постановляв: в разі оголошення війни, з кримінальних злочинців формувати штрафні роти для дій попереду військ першого ешелону. Крім кримінальників у штрафній роті немало і тих, хто вчинив військовий злочин, на кшталт тилових чиновників, що на хабарах попалися, дезертирів та самострілів. Втім, з самострілами розбираються на місці, в підрозділі чи частині, де служить. І з ним розмова коротка зовсім – розстріл перед строєм. А дезертири... В розвідку з таким не підеш. І в то й же час їх шкода – провину свою вони можуть спокутувати тільки кров’ю. Коли більшість з них її все ж спокутує, їм це буде байдуже. Мертві сорому не мають і прощення не потребують.

Зі спостережного пункту висотку, яку мають штурмувати, і підступи до неї видно досить добре. Світанок ще не осяяв своїми променями довкілля, але в стереотрубу добре видно, як для кидка накопичується в окопах піхота. Солдати штрафної роти. Сіро-зелені мурахи в чорних канавках першої траншеї. Курить сизим туманом річечка і метушливе пожвавлення маленьких фігурок в окопах перед кидком...

...Часто так буває: чекаєш, чекаєш чогось нетерпляче і... проґавиш! Всього на мить якусь відвернув увагу Денисенка командир танкового батальйону, і він побачив лише останні іскри сигнальної червоної ракети. Праворуч, позаду, майже поряд зі спостережним пунктом, прозвучали різкі, пронизливі постріли дивізійних гармат. Батареї почали вести вогонь одночасно, ніби ними командувала одна людина.

Припавши до стереотруби, Юрій шукав білі хмарки снарядних розривів на висоті. Є! Один снаряд вибухнув поблизу кулеметного гнізда. Другий – за висоткою. Ще два розриви. Біла хмарка розривів накрила російських кулеметників. “Уявляю, як їм там весело, – хмикнув про себе капітан, – коли над головою немає добрячого накату!” Ще один розрив – переліт. Вогневий взвод дав залп і накрив і кулеметне гніздо, і сусідні окопи. Вогонь вели не тільки гарматні батареї. По окопам на висотці шалено молотили міномети піхотних рот двох батальйонів. Боєприпасів вони не шкодували. Невдовзі дим заволік ділянку

- Пішли. – Сказав артилерійський спостерігач.

Висотка сховалася за димом. В окулярах видно лиш те, що на нашому боці річки.

- Бачу. – Артилерійський і мінометний вогонь припиняється в ту ж мить, як сірі фігурки висипали з окопів. Піднялися дружно, стрімко кинулися вперед, до річки. Але дехто з них падав і не вставав.

Коли атакуючі досягли протилежного берега річки, з російських траншей також висипали фігурки і кинулися геть від берега. Ці квапилися укритися в другій лінії траншей.

Добіжать наші до других траншей чи залишаться в захоплених перших?

Не добігли. Наступаючих фігурок якось враз стало менше. Вони короткими перебіжками квапилися повернутися в окопи захопленої першої траншеї росіян. Але і зараз деякі з цих фігурок, ніби зіштовхнувшись з невидимою стіною, падали на землю. Скільки їх упало на схилах висотки – побачити не вдалося. Сірі фігурки ніби провалися крізь землю. Чи не до пекла?

- Захлинулась! – Похмуро зауважив майор Баль, командир танкового батальйону. – Бачив?

І Микола Баль кивнув на амбразуру спостережного пункту.

- Потрібно було зробити передишку, зосередитися і вже потім атакувати другу лінію. – Невпевнено зауважив Денисенко.

- Один чорт. – Сплюнув сердито командир полкового артилерійського дивізіону капітан Задорожний. – Там у кацапів стільки кулеметів натикано, що Бог ти мій! Схили прострілюються кинджальним вогнем. Я сам засік три нових кулеметних гнізда. – І показав схему переднього краю.

- Нічого. Це всього лиш розвідка боєм. – Полковник Дидишко відійшов від амбразури. – Повторимо спочатку. За голину з “Парасковією” підуть “коробочки” 245-о важкого полку.

По лощині, брязкаючи гусеницями, повзуть важкі танки. Денисенко таких ще в дії не бачив – новітні Т-10, з надпотужною 127-міліметровою гарматою, подальший розвиток важкого танку Т-3 “Молот”. Новий танк прозвали “Боксером”, мабуть, через здатність пробивати найпотужнішу броню радянських важких танків – КВ-3, ІС-1, ІС-2 – на найбільшій відстані, як боксер-важковаговик дістає щелепу суперника своїми довгими руками. Хто бачив, як воюють нові танки, каже, що пробивають ворожі “іси” наскрізь.

Танки сховані передсвітанковою пітьмою і густим туманом, який перед сходом сонця затягнув низини. Поряд з танками вишикувалися здоровенні “крази” з металічними конструкціями за кабіною – танковий механізований міст. Ось чому, значить, вирішили штурмувати оці висотки!

...Міст він і є міст, і призначення його цілком очевидне – по ньому переправляються на інший бік ріки, тому для ведення наступальних бойових дій мости мають визначальне значення.

В минулу Велику війну, як бувало? Немає мосту, а річку форсувати потрібно. І тоді лунає команда: “Вперед на підручних засобах!”, а підручних засіб, це те, що під руку трапиться – уламок дошки, колода, пліт, або, коли поталанить, човен, – на тому і пливли. Зазвичай набивали гімнастерки сіном і так, примостивши гвинтівку і патронташ, перепливали річку. І йшли на дно солдатики, часто цілими підрозділами.

Звичайно, сапери будували мости. Забивалися палі, дзижчали пилки, стукотіли сокири – нескоро справа ця робилася. І що тут вдієш?! А ворог не чекає, і піхота на тому березі воює без підтримки артилерії та такої-сякої техніки, тому артилерію та техніку цю – гармати, бронеавтомобілі, боєприпаси та продовольство все одно переправляти потрібно. І поранених в тил евакуйовувати. Тому без мосту – ніяк!

А в сучасному бою без такої інженерної споруди взагалі не повоюєш! То що ж, за сокири братися? В цьому немає необхідності: українські конструктори розробили для армії потрібну техніку, яка забезпечує військам швидке формування водних перешкод, оперативну переправу. В розпорядженні командирів механізованих і танкових полків є інженерно-саперна рота, яка має відділення танкового механізованого мосту – ТММ[1] з чотирьох машин. А у командира механізованої чи танкової дивізії є інженерно-саперний батальйон із інженерно-технічною ротою, в якій два взводи ТММ по три комплекти в кожному взводі.

Лиш постала потреба і заводи негайно почали випуск механізованих мостів. Комплекти танкових механізованих мостів поступали в війська вже з осені сорок третього року, коли українська армія перейшла до широких наступальних дій. І нині ця техніка буде проходити випробування в бойовій обстановці...

Край горизонту загорається червоним і з-за нього виринає червоний краєчок сонця. І одночасно з появою денного світила полковник Дидишко віддає в мікрофон радіостанції коротку команду. За секунду потому в тилу важко здригається земля і лунає перший залп 155-мм гаубиць його бригади.

Шурхочуть над головою снаряди і висотки на тому березі річки огортають хмари диму і піднятого вибухами снарядів пилу. Світанок, що ледь брижів в досвітніх променях, померк в морі вогню артилерійської підготовки. Повітряна хвиля величезної сили притиснула до землі прибережні дерева. Через голови летіли сотні важких снарядів, за спиною глухо гупали важкі міномети. Північний берег був охоплений вогнем і огорнутий клубами чорного диму.

Одночасно з початком артилерійської підготовки до річечки підходить заднім ходом перший Краз з мостовим прольотом. Для установки мосту потрібно тридцять хвилин, рівно стільки триватиме артилерійська канонада, стримуючи ворожих солдатів в укриттях. Сапери працюють вправно і ледь остання машина звільняє колію, заревіли дизелі важких танків та самохідних гармат.

- Залишилося п’ять хвилин. – Схилившись до самої голови – артилерійська стрілянина глушить всі звуки – прокричав у вухо Денисенку полковник Барабаш. Він командує передовим загоном дивізії.

Хвилинна стрілка повільно долає останнє коло. Шквальний вогонь артилерії став віддалятися на північ. Наближався час кидка танків і піхоти в атаку. Рев потужних дизелів за спиною. Танкова рота долає по мосту річечку і ледь “Боксери” з брязкотом проходять лінію окопів, штрафна піхота піднімається за ними в атаку. Хрипкий мат злітає до небес, перекриваючи рев танкових моторів. За танками в другій хвилі йдуть важкі самохідки з 155-міліметровими гарматами-гаубицями. Снаряди самохідок вагою в половину центнера кожен крушитимуть, ніби кувалда яйця, вогневі точки, дорогу штрафній піхоті розчищаючи...

- Пішли мої “коробочки”! – Звертається до командира передового загону 245-ї дивізії полковник Єремеєв. Машини його важкого танкосамохідного полку пробили коридор в обороні противника і в коридор цей потрібно негайно вводити рухомі сили. І першим в нього ввійде передовий загін дивізії. – З Богом!

- Ходімо! – Полковник Барабаш глянув на радиста. – Передавайте: “Яструб, п’ять, п’ять, п’ять!”

Три п’ятірки – це сигнал початку руху. Машини передового загону рушили до колійного мосту. Коли перша танкова рота поминула його, в колону загону вклинився бронетранспортер Денисенка...




{C}[1]{C} ТММ – танковий механізований міст. ТММ призначений для наведення металічного мосту вантажопідйомністю 60 тонн на жорстких опорах через водні (ріки, канали і т.д.) і сухі (байраки, рови і т.д.) перешкоди шириною до 40 метрів і глибиною до 3 метрів. Міст являє собою чотири однакових металічних пролітних складних споруди, кожна з яких має довжину 10,5 метра в розгорнутому вигляді. Три пролітних споруди кожна мають складні металічні опори регульованої довжини, а одна пролітна споруда опор не має. Комплект розміщується на чотирьох ідентичних базових автомобілях Краз-980, відповідним чином переобладнаних. Міст витримує навантаження гусеничної техніки масою до 60 тонн, колісної техніки з навантаження на вісь до 11 тонн. Ширина проїжджої частини 3,8 метра, ширина колії – 1,5 метра. Висота проміжних опор регулюється в межах від 1,7 до 3,21 метрів.

Час на наведення однопролітного мосту 11 хвилин, двопролітного – 30 хвилин, трипролітного – 56 хвилин, чотирипролітного – 70 хвилин. При необхідності можна об’єднати два і більше комплектів ТММ і наводити довші мости. Однак через те, що один проліт в комплекті не має проміжної опори, то з двох комплектів можна навести міст довжиною 70 метрів, з трьох комплектів 100 метрів. Швидкість руху по мосту гусеничних машин 15 км/год., колісних – 20-25 км/год.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 21st, 2017 10:42 pm
Powered by Dreamwidth Studios