stanislavskyi: (Капець мутанту!)
[personal profile] stanislavskyi

До Варязького моря-4

3

Початок Смоленської{C}[i] наступальної операції Сіверського фронту ознаменувався катастрофічними поразками військ Західного і Північно-Західного радянських фронтів в районі “смоленських воріт”.

В ході операції були оточені війська росіян в районі Рудні і Демидова; частини відтвореної Білоруської Народної армії, які входили до складу Шостої армії Сіверського фронту, звільнили Смоленськ – древнє білоруське місто, за яке століттями йшла війна Великого князівства Литовського з Московією. Вийшовши на рубіж на схід від Веліжа, західніше Духовщини, на схід від Смоленська, українські та білоруські дивізії ставали в оборону. План української ставки по звільненню Білорусі від російської окупації був виконаний.

Керівництво радянське, тим не менш, плекало задуми масштабних наступальних операцій.

Вже 30 жовтня був створений Резервний{C}[ii] фронт, командувати яким Сталін поставив Жукова. А 20 листопада начальник генерального штабу Червоної армії командарм першого рангу Василевський видав директиву по оточенню і розгрому українських військ в районі Смоленська і деблокуванню оточеного на захід від міста угрупування росіян. Для цього з 20 дивізій Резервного фронту було створено п’ять армійських оперативних груп, які ввійшли до складу Західного фронту. Належало нанести одночасні удари з північного сходу, сходу і південного сходу в загальному напрямку на Смоленськ. Після розгрому українських військ вони мали з’єднатися з основними силами оточених в районі Рудні і Демидова армій Західного і Північно-Західного фронтів. Щоб сприяти наступаючим з фронту військам росіян була створена кавалерійська група для здійснення рейду по тилам Шостої і Вісімнадцятої армій Сіверського фронту.

Незважаючи на сміливий задум і вельми значні сили, задіяні росіянами в Смоленській наступальній операції, підсумковий результат виявився досить слабким, а втрати надзвичайно великими. Розгромити українські війська не вдалося. Оперативні групи просувалися повільно. Це пояснювалося вкрай слабкою виучкою командирів і військ, відсутністю елементарної взаємодії між військами груп, вкрай обмеженим часом на підготовку удару. Не вдалося наступаючим радянським військам й свої оточені дивізії виручити.

“Котли” під Смоленськом були ліквідовані українцями і їхніми союзниками до 5 грудня.

В боях за Смоленськ українці і білоруси взяли в полон 184 тисячі радянських полонених, захопили понад три тисячі танків і стільки ж гармат. В ході боїв Західний фронт поніс більш ніж серйозні втрати. В радянських дивізіях залишалося на початок грудня по 10-15 відсотків від початкового складу.

Тим не менш, з’єднання і частини РСЧА продовжували безупинні атаки проти військ Сіверського фронту з метою повернути Смоленськ. За наказом радянського командування війська західного напрямку ще продовжували багато днів поспіль наносити удари, безуспішно намагаючись прорвати оборону українських і білоруських дивізій. Росіяни безуспішно намагалися наступати аж до початку лютого сорок четвертого року. Всі їхні атаки, тим не менш, були відбиті з жахливим втратами для московітів.

Ціна Смоленської битви для РСЧА була дуже великою.

Після закінчення Смоленської наступальної операції Слобожанський і Сіверський фронти в кінці лютого сорок четвертого року були розформовані. Українські війська відводилися від лінії бойового зіткнення і утворювали Другий Стратегічний ешелон. Перший Стратегічний ешелон становили війська Білоруської Народної армії, відтвореної згідно угоди між урядами Української Держави і Білоруської Народної республіки, та Російської Визвольної армії, створеної Комітетом Визволення народів Росії. Тепер війну з військами Червоної армії за подальше визволення окупованих російськими комуністами територій мали вести частини і з’єднання національних армій Білорусі і Російської Демократичної республіки.

А Вісімнадцята армія генерал-лейтенанта Даниленка відводилася в район Вітебська...

...Плануючи бойові дії на сорок четвертий рік, Верховне Командування Української армії знало, де, коли і якими силами буде завдано удару по російсько-комуністичним військам. Сталінське ж керівництво намагалося розгадати задум української сторони...

...Виклик до Києва прийшов за місяць. З командувачем до столиці відбули начальники оперативного і розвідувального відділів. Начальник штабу армії залишався “на господарстві”...

В Києві відразу з аеродрому відправилися в Генштаб, де були прийняті генерал-полковником Морозовим. Коротко ознайомивши прибулих з обстановкою і планами бойових дій на Смоленщині, Псковщині і Новгородщині, Костянтин Петрович повідомив, що після попереднього обговорення операції з генерал-полковником Малиновським, який вже був призначений командувачем Північного фронту, в Генеральному Штабі погодилися з задумом командування Вісімнадцятої армії і генерала Даниленка, при його доповіді Гетьману України остаточного варіанту задуму операції, керівництво Генерального Штабу підтримає. А зараз необхідно їхати в Маріїнський палац, для доповіді Гетьману і членам Ставки.

Коли Даниленко, відчуваючи природне хвилювання, ввійшов до кабінету Гетьмана, він побачив заступника Начальника Генерального Штабу генерал-полковника Малиновського, начальника Розвідувального управління Генерального Штабу генерал-майора Кузьму Дерев’янка, командувача Восьмої повітряної армії генерал-лейтенанта Івана Проскурова і Голову Народних Зборів Вільгельма фон Габсбурга, що сиділи за довгим столом. Гетьман стояв біля вікна і читав якийсь документ. Разом з командувачем Вісімнадцятої армії в кабінет ввійшли полковники Гончарний і Музиченко, співдоповідачі Даниленка.

- Товаришу Гетьман України, генерал-лейтенант Даниленко прибув за вашим наказом.

- Прошу. – Гетьман вказав на стільці на протилежному боці столу.

Коли всі всілися, Гетьман дістав з коробки цигарку, але не запалив її. Він встав і, повільно йдучи по кабінету, розминав тютюн. Даниленко знав, що Гетьману лікарі до війни ще заборонили палити і таким чином Павло Петрович вгамовував свою звичку курця. Так, проходжуючись килимовою доріжкою, Павло Петрович запропонував Даниленку доповісти задум і план майбутньої операції.

- ...Вісімнадцята армія з березня виведена в другий ешелон і знаходиться в резерві Верховного Командування. Бойова техніка армії і озброєння з кінця лютого передається частинам Білоруської Народної армії і Російської Визвольної армії. Одночасно піхотні частини і з’єднання армії переформуються в рухомі механізовані частини. Для їхнього оснащення поступає нова техніка і озброєння прямо з заводів.

Виходячи з цього, задум операції полягає в використанні високої рухливості з’єднань і раптовості застосування цих рухомих з’єднань в несподіваному для противника місці. Штаб Вісімнадцятої армії пропонує завдати удару не в “смоленських воротах”, де росіяни чекають нашого наступу і за ці місяці звели ешелоновану оборону, а на півночі, на ділянці оборони Латвійського корпусу. Оборону в цьому районі противник звів польову і це полегшує нам задачу. Для цього армію за дві-три доби передислокувати в район Пустошки. Зазвичай наступ ми готували, зосереджуючи артилерію і відповідну кількість боєприпасів поступово на протязі двох-трьох місяців. І оборону противника проривали піхотними з’єднаннями. Противник до цього звик і розвідка його націлена на такий хід подій. Ми пропонуємо змінити цю схему.

Артилерійські частини і з’єднання армії займають позиції і з ходу завдають удару по обороні росіян. На прорив польової оборони йде не піхота, відразу механізовані частини і розвивають удар в глибину. Ми плануємо, що вже в перший день радянська оборона буде прорвана і рухомі частини армії вийдуть на оперативний простір. Особливість театру бойових дій полягає в тому, що стратегічні резерви росіян зараз сковані боями на півночі – в Заполяр’ї – і на півдні – в Сальських степах. Тут, на Псковщині, у радянського командування сил обмаль і використовувати їх росіяни планують, спираючись на доволі розвинену мережу доріг. Однак в цьому краю боліт, озер, річок і річечок цю вдавану перевагу противника ми можемо обернути на свою користь. Досить тільки перерізати шляхи сполучення між тиловими районами, де зосереджені їхні рухомі резерви і переднім краєм. Тому ми просимо посилити армію повітряно-штурмовими частинами. Досвід використання армією тактичних повітряних десантів дозволяє нам твердити, що ймовірність успіху плану досить велика. На цьому у мене все. Деталі доповість начальник оперативного відділу...

- Полковник Гончарний, вам дається десять хвилин. Прошу. – Запросив генерал Морозов.

Після доповіді начальника оперативного відділу посипалися питання. На деякі відповідав Даниленко, на деякі – полковник Гончарний, на деякі – начальник розвідувального відділу армії полковник Музиченко. Після сорокахвилинного обговорення Гетьман зупинив доповідача. Скоропадський весь час ходив по килимовій доріжці і, здавалося, був зайнятий своїми думками. Але це враження було оманливим.

- Командувач Північного фронту, ваша думка? – Звернувся Павло Петрович до Малиновського.

- План, запропонований генералом Даниленком, цілком реальний. Командування Північного фронту вірить в його успіх. – Підвівся Родіон Якович. – За умови надання фронту аеромобільних частин.

- Що скаже Начальник Генерального Штабу? – Спрямував на Морозова Гетьман свій погляд.

- Генеральний Штаб підтримує план генерала Даниленка. Ми провели попередній підрахунок потрібних сил і засобів. Генеральний Штаб пропонує передати Північному фронту генерала Малиновського 204-у і 205-у аеромобільні бригади, чотири окремих аеромобільних батальйони, а також п’ять бригад армійської авіації і три полки важких тягачів для транспортування бронетанкової техніки армії.

- Що ж, впевненість командування Вісімнадцятої армії говорить про те, що план всебічно обдуманий і виконання його не зустріне непереборних труднощів. – Промовив Гетьман. – Давайте вашу карту, Степане Архиповичу. – Гетьман взяв з срібного стаканчика на своєму столі червоний олівець і в лівому верхньому кутку робочої карти крупно вивів: “Затверджую. П.Скоропадський” І поставив крапку...

...Капітан Денисенко за ці тижні призвичаївся до монотонного плину штабної роботи. Деяку розраду він отримував, коли наставала його черга їхати на передову. Кожного разу, зустрічаючи фронтових офіцерів, він відчував до них дивну заздрість. Подумки він був певен, що краще почував би себе, займаючись справами стройового офіцера.

Однак, цього разу виїзд у війська був перерваний несподіваним наказом полковника негайно повернутися у відділ. Однак, як не поспішав Денисенко, тільки пізно вночі він зміг дістатися до штабу армії. Ще здаля, через відкрите вікно він почув голос Музиченка, полковник, очевидно, дзвонив по всіх телефонах, розшукуючи свого підлеглого. Денисенко, не знявши шинелі, пройшов у кабінет.

- Де ви так затрималися? Годину тому дзвонив генерал-лейтенант, наказав зайти разом з вами. – Полковник, чимось пригнічений, прибирав зі столу документи, клацав замками сейфу, письмового столу. – Нумо, покажіться... Так і є: весь в пилюці, щетина виросла, комірець брудний... А ще розвідник...

За кожним словом Музиченка вчувалося незрозуміле роздратування. Було схоже, що полковника щось сердило понад міру і свою злість він мимоволі зриває на першому стрічному. Але ні спитати, ні здогадатися капітан не встиг. Полковник закінчив збиратися, накинув шинель і мовчки вийшов з кабінету.

Йти було недалеко. Командувач армії жив в окремому будинку неподалік від невеличкого ставка, виритого за наказом ще першого господаря особняка. Поряд з дорогою плюскалася вода в озері, сухо шурхотіла минулорічне листя і потріскували від нічного прохолодного вітру очерети. Війна наклала свій відбиток і на будівлю, і на парк, і на озерце з темною, ніби металічною водою. Двоє вартових ліхтариками з синіми світлофільтрами освітили Музиченка і капітана, але пізнали начальника розвідвідділу і козирнули офіцерам. Приймальня була порожня. Ад’ютант з очима, червоними від безсоння, підвівся назустріч офіцерам. За слабо прикритими дверима чувся спокійний голос командарма, який говорив по телефону. Прибулі скинули шинелі, і полковник попросив капітана Янковського доповісти про них. Через якусь хвилину ад’ютант повернувся і запросив офіцерів ввійти. Музиченко оглянув ще раз з прикрістю капітана, покачав головою і пройшов в кабінет командувача армії.

Генерал, ще зовсім не стара людина, йому йшов тільки сорок сьомий рік, високий широкоплечий ставний чоловік, посміхнувся Музиченку і мовчки вказав на крісла перед столом. Денисенко, намагаючись робити це непомітно, розглядав командарма, згадуючи всі байки, які чув про його характер. В день свого представлення він не насмілився уважно роздивитися генерал-лейтенанта, та ще й мало що знав про нього. Казали, що командарм відомий своїми зухвалими проривами в тил “червоних” і не менш зухвалими оборонними операціями, казали, що його моторизований корпус завжди ставили на найважчу ділянку фронту і в нього є військове щастя, яке допомагає перемагати в найважчих умовах... Втім, так в армії говорять про всіх улюблених командирів, і важко сказати, чиїх заслуг більше в тому військовому щасті – чи тих, хто командує, чи тих, хто ці команди виконує. Ще казали, що генерал не любить розхлябаності, що бували випадки, коли він виганяв зі штабу офіцерів за те, що вони були неохайними, шпетив бойових командирів за недостатню акуратність, недарма полковник так був занепокоєний зовнішнім виглядом Денисенка. Однак генерал ніби не звертав уваги на зовнішній вигляд капітана, відразу підійшов до карти, яка висіла над столом, займаючи майже всю стіну.

- Ну-с, Лавріне Павловичу, це ї є той козарлюга, якого ви і начальник штабу так мені розхвалювали? – Запитав командарм, і Денисенко мимоволі стрепенувся: що ж міг сказати про нього полковник? Скинувши оком на Денисенка, генерал ніби не повірив. – Що ж, перевіримо! Підійдіть сюди, капітане!

Схвильований, капітан стояв трохи позаду командувача армії, роздивлявся великомасштабну карту тієї ділянки фронту, на яку була націлена армія.

- Ну-с, юначе, – зовсім по-старорежимному запитав командувач, – давно ви воюєте?

- З першого дня війни, товаришу генерал-лейтенант. – Відповів Денисенко і полегшено зітхнув, радіючи, що перше питання виявилося таким легким.

- Ви під Любечем були?

- Ні, товаришу командувач.

- Шкода. А під Лоєвим?

- Не був, товаришу командувач!

“Хоча б зрозуміти, до чого він хилить? Любеч, Лоєв – що там було? Тривала оборона, важкий плацдарм, невдалі спроби прориву”, – капітан блискавично згадував весь матеріал лекцій, намагаючись вловити щось особливо значне, але відповіді не знаходив. З-за маскувальної штори, що закривала вікно, вийшов кіт, навіть не кіт, а молоденький котик і зістрибнув на підлогу. Денисенко здогадався, що це і є кіт командувача, про якого чув уже багато байок. Котик накульгував на задню лапку.

- Так, так... Ну, а під Мінськом були? – Генерал дивився на капітана доброзичливо, ніби вчитель на здібного учня, який незрозуміло чому не знає відповіді на дріб’язкове питання.

- Також ні, товаришу генерал-лейтенант. – І раптом одна думка промайнула у нього, не зволікаючи, з деяким відчаєм, випалив. – Зате я був на Прип’яті, товаришу генерал, там також великі болота.

- Н-ну! – Генерал з деяким подивом глянув на Денисенка, потім повернувся до Музиченка і покачав головою. – Гострий, гострий, слів немає, коли тільки це не ви його підгострили, Лавріне Павловичу!

- Що ви, товаришу генерал, я ж не знав про що саме йтиме мова! – Засміявся Музиченко.

- Так значить, ви в болотах вже поповзали, юначе?

- Поповзав, товаришу командувач!

- Ось і добре. Значить, ви зможете, дивлячись на цю карту, пояснити нам в чому ви бачите або передбачаєте відмінність між війною на нашій території та війною на радянській території? Не кваптеся, юначе, подумайте, – тоном вчителя, який не бажає зла учню сказав командувач і навіть відвернувся від карти, щоб не заважати і не бентежити екзаменованого.

“От воно, тут я і зрізався!” – зовсім по-школярськи подумав Денисенко, вдивляючись в карту до болю в очах. Генерал опустився в крісло за його спиною і запалив. Денисенко почув, як клацнула запальничка, відчув і запах тютюну, але не зважився оглянутися, хоч і сподівався, що полковник може якимось знаком допомогти йому. Йому доводилося зараз куди важче, ніж на курсах чи в училищі під час екзаменів. Тут, він розумів, перевіряються його знання законів війни, щоб дати потім йому можливість застосувати їх на ділі, а в училищі чи на курсах кожна задача мала тільки теоретичне значення. І подумав, що був би на його місці якийсь інший офіцер, хоча б його колишній командир розвідроти, викладач тактики на курсах, той же комбат, в батальйоні якого він був сьогодні, вони б негайно знайшли рішення цієї задачі. Капітан розумів, що рішення перед ним, воно на цій карті. Даниленко перевіряє його знання саме тому, що є якась відмінність від тих боїв, в яких Денисенко приймав участь раніше. І він уважно читав карту, яку знав, мабуть, навіть краще, ніж генерал, недаремно стільки часу Музиченко втовкмачував йому, що від цих знань буде залежати перемога всієї армії, а не якогось одного батальйону. Так що особливе буде в цій битві?

Кіт вистрибнув на тумбочку, що стояла біля стіни і також уважно вдивлявся в карту. Чи то вивчав розташування російських військ, чи то муху зальотну видивлявся.

- Ну як, юначе, надумали? – Запитав генерал за спиною Денисенка.

І це неодноразово повторене “юначе” тепер різонуло капітана по серцю. Він зрозумів, що від цієї, саме від цієї відповіді залежить, чи признає його генерал вояком, вартим називатися словом “офіцер”, чи так і надалі Юрій буде для нього всього лише “юнаком”. Капітан повернувся, клацнувши закаблуками, і побачив, що генерал дивиться на нього доволі доброзичливо. Денисенко ще раз з відчаєм глянув на карту і розкрив вже рота, щоб відповідати, як раптом його погляд натрапив на точку на карті, якій він присвячував весь свій час. Новгород! Так, а що далі? Ріка Велика! Так, а що там далі...

- Одну хвилиночку, товаришу командувач...

- Будь ласка, будь ласка!

Денисенко бачив, як полковник стверджувально кивнув головою, ніби ручаючись за свого учня.

“Добре, добре, Новгород і Псков ми намацали, але що чекає від мене командарм? – Хвилюючись, думав Денисенко. – Чому питав, чи воював я в болотах? До чого це питання?” Потім раптом витягнувся, не бачив уже карти, тому що все несподівано стало ясним і зрозумілим. Тепер він не читав цю карту, яка висіла перед ним. Він бачив болота Прип’яті, танки і гармати, які застрягли в цих болотах, бачив змучених солдатів, що тягнули їх на руках, бачив полки та роти, які відстали, і не виконали поставлену їм задачу вийти до такого-то пункту о такій-то годині, а вони не добиралися й через добу після визначеного терміну. Все це він бачив наочно, бачив і розумів, що нічого цього не буде тут, бо ще вчора армія тримала оборону в Білорусі, а сьогодні її полки, дивізії і корпуси в повному порядку без відсталих, відпочилі і ситі опинилися тут; в Латвії, ще позавчора танки і мотопіхота 45-го механізованого корпусу готові були стримали атаки радянських “тридцятьчетвірок” і “КВ” в “смоленських воротах”, а сьогодні вони готові до бою за триста кілометрів... Так, так, саме про це і думав генерал Даниленко.

- Дозвольте доповісти, товаришу командувач? – Звернувся до командувача Денисенко і сам здивувався, як чітко і сухо прозвучав його голос.

- М’яв! – Сказав кіт. – М’яв, м’яв, м’яв!

- Не підказуй. – Суворо промовив командувач до кота і той, присоромлений, скочив на підлогу, а потім на руки до генерала.

- Доповідайте, доповідайте. – З підкресленою уважністю сказав генерал, встав, тримаючи кота, з крісла і знову був поряд з капітаном перед картою.

- Я вважаю, товаришу генерал, що основна відмінність між боями на нашій території і боями на території противника виражатиметься в тому, що росіяни будуть воювати за допомогою мобільних частин і підрозділів, які розташовані далеко за лінією оборони, і підготовлених для перекидання на загрожувані ділянки за допомогою мережі доріг. Це дозволить противнику, навіть при тих порівняно малих резервах – а основні сили Червоної армії знаходять зараз на півдні, де розвивається наступ Російської Визвольної армії і Війська Донського, – які залишилися в розпорядженні командування північного напрямку, запекло опиратися нашому наступу. Але досвід попередніх боїв вже напрацював таку тактику, яка дозволить звести нанівець цю вдавану перевагу противника. Варто тільки порушити зв’язок між фронтом і тилом противника, захопити вузлові точки на дорогах, хоча б малими силами, і його резерви будуть сковані. Наш наступ, що має відбутися, пролягає по практично прямій смузі між ріками Велика, далі Псковське і Чудське озера і ріка Нарва на лівому фланзі і ріками Ловать, озеро Ільмень, ріка Волхов на правому фланзі, такий собі прямий і рівний коридор, що веде до самого Ленінграду. Основні угрупування противника знаходяться на лівому фланзі між кордоном і рікою Велика і на правому фланзі на схід від міст Невель та Великі Луки. Захопивши або знищивши мости та переправи на ріках Велика і Ловать, ми матимемо практично вільний від радянських військ коридор аж до Ленінграду. Це все, що я можу сказати, товаришу генерал.

- Оце так, полковнику, оце так! Молодець, найсправжнісінький молодець! Не томіть його в канцелярії, Лавріне Павловичу, з нього ще вийде полководець. Голову на відсіч, вийде!

- Я казав вам, товаришу генерал. – Скромно усміхаючись, сказав Музиченко.

- Ні, що ви там таке казали! Він казав! Я прямо заслухався! – Командувач армії щиро радів з кмітливості Денисенка. – Словом, це майже те ж саме, що ми всього тиждень тому доповідали Гетьману і Начальнику Генерального Штабу. І найголовніше, капітане, Гетьман і генерал Морозов цю пропозицію підтримали. Мости в Острові і Лузький УР ми будемо брати з повітря!

- Капітан якраз і просив направити його в ту частину, якій буде доручена атака на мости в Острові. Він так вивчив цю місцевість, що пройде по ній з зав’язаними очима...

- Ну-ну-ну, капітана ви залиште мені! Я йому знайду заняття... Як, капітане, згодні?

- Слухаюсь, товаришу командувач. Але я прошу дозволити мені приймати участь у бою...

- Ви і будете в бою. Ваша задача буде полягати в тому, щоб прослідкувати за точним виконанням тих умов, про які ви так добре говорили. А на мости ви потрапите, але не з десантниками, а з частинами, які будуть підтримувати атаку аеромобілістів. Зрозуміло?

- Зрозуміло, товаришу командувач! – Денисенко замовк, ображено глянувши на командарма. Він ніби сердився на генерала за те, що зміг сподобатися йому.

- Отже, капітане, ви призначаєтеся офіцером для доручень при командувачеві армії. – Тоном наказу промовив генерал-лейтенант. – Наказ отримаєте завтра. А зараз капітану готуватися до виїзду в Латвію. – Це вже Даниленко промовив, звертаючись до начальника розвідувального відділу.




{C}[i]{C} Смоленська наступальна операція – стратегічна наступальна операція Сіверського фронту, яка почалася відразу після закінчення Смоленської оборонної операції, тривала з 27 жовтня по 15 листопада 1943 року.

{C}[ii]{C} Резервний фронт створений 30 жовтня на підставі наказу радянської Ставки ВГК від 29 жовтня 1943 року для об’єднання дій резервних армії розгорнутих на Ржевсько-Вяземському оборонному рубежі. До складу Резервного фронту входили 2-а, 3-я, 4-а резервні, 47-а, 49-а загальновійськові армії.

From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

stanislavskyi: (Default)
stanislavskyi

April 2017

S M T W T F S
       1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 28th, 2017 12:30 am
Powered by Dreamwidth Studios